|
____
Міністерство освіти та науки України
Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманов А
Кафедра філософії
ЕПІСТЕМОЛОГІЯ
РОБОЧА програма
З дисципліни Епістемологія
Напрям підготовки 03.01 - філософія
Всього 108 годин_____
Лекції 22 годин________
Лабораторні заняття 20 годин________
Індивідуальні заняття 18 годин________
Самостійна робота 48 годин_______
Залік І-й семестр______
Робочу програму розроблено на підставі типової програми з
курсу „Філософія” і підручника за ред. Г.І.Волинки (2009 р.)
доктором філософськихнаук, професором Н.Г.Мозговою
і кандидатом філософських наук, старшим викладачем кафедри
філософії НПУ імені М.П.
Драгоманова Сторожук С.В.
Пояснювальна записка
Навчальна дисципліна „Епістемологія” є нормативним курсом
для підготовки студентів зі спеціальності „Філософія”.Прагнення до
пізнання є однією із специфічних рис людини, адже із давніх
давен люди велику увагу приділяли вивченню самих себе та
навколишнього середовища. Незважаючи на те, що дослідження
пізнання має тисячолітню історію, лише недавно людина почала
задумуватись над тим, чим обумовлені її когнітивні здатності та
активність, яка обумовлює найефективніші способи адаптації
людини у навколишньому світі. Безперечно, важливу роль у даному
відношенні відіграють і різноманітні соціально-економічні чинники.
Загальновідомо й те, що люди набувають знань без допомоги
гносеологічних досліджень. Однак, коли виникають граничні
ситуації, коли необхідно співвідносити принципово різні методи
пізнання (наприклад, науковий та релігійний) вони переглядають
умови та передумови можливості пізнання. Більше того, чим більше
людина пізнає, тим більш різноманітним стає її досвід, збільшується
потреба в тому, щоб пізнання поверталося до самого себе,
відповідаючи на питання звідки воно й куди веде?
Слід зазначити, що в ХХ ст. актуальність теоретико-пізнавальних
досліджень різко зросла, що обумовлено кризою техногенної
цивілізації.Суттєво, що проблемами пізнання займається не
лише філософія, а й такі галузі сучасної науки як фізіологія,
психологія, кібернетика, логіка, фізіологія тощо. Основою цих наук
(природничих та соціальних) виступає пізнання речей і явищ
природи та суспільства, або ж дослідження окремих сторін процесу
пізнання, у той час як у філософському, епістемологічному
дослідженні відбувається переорієнтація пізнавального процесу
на більш загальні й універсальні проблеми, такі як: що таке пізнання?
як воно можливе? які його глибинні засади? Аналіз цієї проблеми з
необхідністю призводить до формулювання конкретних питань,
які традиційно вважаються епістемологічними: як співвідноситься
знання та його результат – знання з об’єктивною реальністю? що
таке суб’єкт і об’єкт пізнання? які витоки або джерела знання?
як у пізнанні співвідносяться чуттєвий і раціональний моменти?
Важливо підкреслити, що філософія, відповідаючи на ці питання
враховує весь пізнавальний досвід людини, внаслідок чого
предметне поле епістемології історично змінюється й збагачується,
охоплюючи сьогодні різноманітні явища мегасвіту й макросвіту, а саме
ціннісно-смислову специфіку феноменів культури та історії,
системи самоорганізації й віртуальні процеси, людську
суб’єктивність і духовність.
Ураховуючи актуальність та перспективність даного наукового
напрямку та його принципове значення в структурі філософських
дисциплін, а отже й підготовці майбутнього фахівця, курс
„епістемологія” включено до навчального плану для підготовки
студентів філософських спеціальностей Інституту історії та
філософії педагогічної освіти Національного педагогічного університету
імені М.П.Драгоманова з 2006 навчального року.
В основу курсу покладено системно-структурний підхід та
принцип історизму, що, у свою чергу дозволяє комплексно розглянути
як теоретико-методологічні основи епістемології так і показати їх
темпоральне становлення та розвиток.
Мета курсу – сформувати в майбутніх фахівців у галузі філософії
чітке уявлення про особливості розвитку та характер сучасних
епістемологічних підходів.
Програмою курсу передбачено проведення лекцій,
практичних занять, консультацій зі студентами, контроль самостійної
роботи студентів. Формою підсумкового контролю знань є контрольні
питання для тестування, модульні контрольні роботи та залік.
Структурно курс складається із трьох модулів.
Перший із них передбачає розкриття основ теоретико-
методологічної та методичної бази епістемології, а також розкриття
таких проблем як пізнання, знання, істина, критерії знання тощо.
Другий змістовний модуль курсу присвячено вивченню
процесу зародження та становлення класичної парадигми в
епістемології, аналізу ключових моментів даного процесу, а також
причини його занепаду.
Основний зміст третього модуля присвячений висвітленню
світоглядних основ некласичної парадигми в епістемології, а також
дослідженню специфіки сучасних філософських підходів до проблеми
пізнання та умов його можливості.
Вивчення курсу передбачає формування в студентів знань:
- об’єкта, предмета, методів та наукових завдань епістемології;
- теоретико-методичних засад дослідження епістемологічних проблем;
- рівнів та форм пізнання;
- критеріїв істинності знання;
- основних етапів формування епістемології як філософської
дисципліни;
- місце епістемології в системі інших філософських природничих
та соціальних наук;
- світоглядні передумови становлення класичної
епістемологічної парадигми;
- світоглядні передуумови становлення та особливості
сучасних епістемологічних концепцій;
На основі цих знань повинні бути сформовані вміння:
- установити та проаналізувати зовнішні та внутрішні чинники
пізнавального процесу;
- охарактеризувати причину та мету пізнання;
- розрізняти та застосовувати основні методи пізнання
відповідно до сфери наукового пізнання;
- розкривати історію розвитку та специфіку філософського
дослідження процесу пізнання.
ІІ. Тематичний план
Розподіл навчального часу за розділами та
видами занять
|
№
п/п
|
Назви теоретичних блоків
|
Кількість годин
|
|
Всього
|
Аудиторна робота
|
Самостійна робота
|
|
Всього аудиторних
|
Лекції
|
Лабораторні заняття
|
Індивідуальна робота
|
Підготовка до ауд. занять
|
Підготовка до складання модулів
|
|
I
|
II
|
III
|
VI
|
V
|
VI
|
VII
|
VIIІ
|
IX
|
|
МОДУЛЬ 1. ТЕОРЕТИЧНІ
ОСНОВИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
|
34
|
14
|
8
|
4
|
6
|
8
|
8
|
|
1.
|
Епістемологія як філософська дисципліна
|
8
|
4
|
2
|
1
|
1
|
2
|
2
|
|
2.
|
Пізнання як філософська проблема
|
8
|
4
|
2
|
1
|
1
|
2
|
2
|
|
3.
|
Структура пізнавального процесу. Рівні і форми пізнання
|
9
|
5
|
2
|
1
|
2
|
2
|
2
|
|
4.
|
Проблема істини у пізнанні
|
9
|
5
|
2
|
1
|
2
|
2
|
2
|
|
МОДУЛЬ 2. ФОРМУВАННЯ КЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ В ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
|
40
|
14
|
8
|
10
|
6
|
8
|
8
|
|
1.
|
Світоглядні передумови формування класичних епістемологічних концепцій Нового часу
|
12
|
8
|
2
|
4
|
2
|
2
|
2
|
|
2.
|
Основи класичних епістемологічних концепцій Нового часу. Формування емпіризму та раціоналізму
|
18
|
8
|
4
|
4
|
2
|
4
|
4
|
|
3.
|
Основи трансценденталіської теорії пізнання. І.Кант
|
10
|
6
|
2
|
2
|
2
|
2
|
2
|
|
МОДУЛЬ 3. ФОРМУВАННЯ НЕКЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ. ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОСТІ
|
34
|
12
|
6
|
6
|
6
|
8
|
8
|
|
1.
|
Світоглядні передумови формування некласичної парадигми у епістемології
|
10
|
6
|
2
|
2
|
2
|
2
|
2
|
|
2.
|
Формування неопозитивізму
|
12
|
6
|
2
|
2
|
2
|
3
|
3
|
|
3.
|
Основи постпозитивізму
|
12
|
6
|
2
|
2
|
2
|
3
|
3
|
|
УСЬОГО
|
108
|
60
|
22
|
20
|
18
|
48
|
ІІІ. Зміст дисципліни
|
№
п/п
|
3.1. Назва розділів, тем та їх зміст
|
Кількість
годин
|
|
Всього
|
у тому
числі
лекцій
|
|
1.
|
МОДУЛЬ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
1. Епістемологія як філософська дисципліна: предметне поле та специфіка епістемології; класична й некласична парадигми епістемології; основні методи та принципи епістемологічних досліджень; основні розділи та напрямки епістемології як філософського вчення про пізнання.
2. Пізнання як філософська проблема: поняття пізнання та його види; гносеологічні можливості пізнання; детермінація процесу пізнання; відображувальний та комунікативний характер пізнання; сутність знання та його види: перцептивне знання, здоровий глузд, наукове знання; поняття омани.
3. Структура пізнавального процесу. Рівні й форми пізнання: суб’єктивне та об’єктивне в процесі пізнання; основні рівні пізнання та їх форми: чуттєвий (відчуття, сприйняття, уявлення) і раціональний ( поняття, судження, умовивід); співвідношення емпіричного та теоретичного, змістовного та формального в процесі пізнання; категорії „абстрактне” і „конкретне” та їх значення для пізнавального процесу.
4. Проблема істини у пізнанні: поняття гносеологічної істини; істина та якісні характеристики знання; основні теорії істини та проблема критеріїв істиності знання; співвідношення абсолютної та відносної істини; поняття правда як істина життєвої позиції.
|
34
|
8
2
2
2
2
|
|
2.
|
МОДУЛЬ 2
ФОРМУВАННЯ КЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ В ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
1. Світоглядні передумови формування класичних епістемологічних концепцій Нового часу:
Антична епістемологія:
- Парменід і Платон: формування „пропозиційної” (лінгвістичної) парадигми;
- епістемологічна концепція Аристотеля.
Епістемологічні ідеї представників західноєвропейського середньовічного світогляду:
- філософські ідеї Августина Блаженного ( проблема внутрішньої людини, принцип суб’єктивної достовірності знання, співвідношення віри та знання;
- світоглядні новації пізнього середньовіччя та їх вплив на еволюцію уявлень про пізнання;
- концепція симфонії розуму та віри Фоми Аквінського (основні аргументи щодо розрізнення філософії та теології, значення відчуття в пізнанні, розуміння душі, теорія подвійної істини;
- аналіз пізнавальних можливостей людини Д.Скотом та В.Оккамом.
Епістемологічні ідеї епохи відродження (Р.Бекон, М.Кузанський, М.Коперник, Леонардо да Вінчі, Г.Галілей).
2. Основи класичних епістемологічних концепцій Нового часу. Формування емпіризму та раціоналізму:
- Ф.Бекон та зародження новоєвропейського емпіризму (види знання, шляхи пізнання, ідоли пізнання, метод пізнання;
- Основні ідеї раціоналізму Р.Декарта (cogito ergo sum, проблема вроджених ідей, основи раціонально-дедуктивного методу, взаємозв’язок матеріальної та духовної субстанції;
- Сенсуалістичні ідеї Дж.Локка та соліпсизм Дж.Берклі;
- Б.Спіноза – раціоналізм і система (субстанція, атрибути);
- Д.Юм – емпіриська критика (уявлення про причинність).
3. Основи трансценденталіської теорії пізнання. І.Кант: „коперніканський поворот” у філософії, співвідношення понять трансцендентне та трансцендентальне, апріорене та апостеріорне, розсудок та розум, „річ в собі” та „річ для нас”.
|
40
|
8
2
2
2
2
|
|
3.
|
МОДУЛЬ 3
ФОРМУВАННЯ НЕКЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ. ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОСТІ.
1. Світоглядні передумови формування некласичної парадигми в епістемології: основні причини кризи класичної філософської традиції; відмінність класичної та некласисної парадигми в епістемології; плюралізм філософських ідей: сцієнтизм та антисцієнтизм; зародження позитивізму: соціологічний позитивізм (перший позитивізм) (О.Конт, Дж.С.Мілль, Г.Спенсер); махізм та емпіріокритицизм (другий позитивізм)(Е.Мах, Р.Авенаріус).
2. Формування неопозитивізму: аналіз мови та структури знання представниками логічного атомізму (Л.Вітгінштейн, Б.Рассел); тлумачення істини представниками семантичного позитивізму (Р.Карнап, А.Тарський, С.Чейз, С.Хайякава); критика взаємо-однозначної відповідності між пізнанням та фактами та формування теорії „мовних ігор” представниками лінгвістичного позитивізму (Л.Вітгінштейн, Дж. Остін).
3. Основи постпозитивізму: критичний раціоналізм К.Поппера: співвідношення між знанням та реальним світом, аналіз проблеми істини, теорія росту наукового знання; структура наукових революцій Т.Куна: аналіз історичного контексту науки, поняття наукова парадигма, наукова спільнота, наукова революція; методологія дослідницьких програм та критика емпіричних основ науки І.Лакатоса; „методологічний анархізм” П.Фейєрабенда.
|
34
|
6
2
2
2
|
3.2. Зміст практичних занять
|
№ п/п
|
Назва теми
|
Кількість годин
|
|
1.
|
Пізнавальна проблематика як органічна складова філософських досліджень. Сутність мислення. Пізнання як процес. Рівні та форми пізнання.
|
2
|
|
2.
|
Особливості наукового пізнання. Поняття методу наукового пізнання. Основні методи в науці. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу.
|
2
|
|
3.
|
Проблема пізнання у філософській концепції Платона. Основи „пропозиційної” парадигми Аристотеля.
|
2
|
|
4.
|
Співвідношення віри та знання у філософсько-теологічних поглядах Августина Блаженного. Концепція „симфонії розуму та віри” Фоми Аквінського. Епістемологічні ідеї епохи Відродження. Г.Галілей та розробка нових фізичних понять та наукових методів.
|
2
|
|
5.
|
Нове бачення пізнання в епоху Нового часу. Основи емпіризму Ф.Бекона.
|
2
|
|
6.
|
Особливості методологічного сумніву та раціонально-дедуктивного методу в гносеологічній концепції Р.Декарта.
|
2
|
|
7.
|
Основи трансценденталіської теорії пізнання І.Канта.
|
2
|
|
8.
|
Світоглядні передумови формування некласичної парадигми в епістемології. Зародження позитивізму (О.Конт, Г. Спенсер).
|
2
|
|
9.
|
Аналіз мови та структура наукового знання в логічному атомізмі (Б.Рассел, Л.Вітгінштейн). Основи академічної семантики Р.Карнапа.
|
2
|
|
10.
|
Еволюційний підхід до аналізу проблеми розвитку науки К.Поппера. Структура наукових революції Т.Куна.
|
2
|
|
