|
____
Міністерство освіти та науки України
Національний педагогічний університет
імені М. П. Драгоманов А
Кафедра філософії
ЕПІСТЕМОЛОГІЯ
РОБОЧА програма
З дисципліни Епістемологія
Напрям підготовки 03.01 - філософія
Всього 108 годин_____
Лекції 22 годин________
Лабораторні заняття 20 годин________
Індивідуальні заняття 18 годин________
Самостійна робота 48 годин_______
Залік І-й семестр______
Робочу програму розроблено на підставі типової програми з
курсу „Філософія” і підручника за ред. Г.І.Волинки (2009 р.)
доктором філософськихнаук, професором Н.Г.Мозговою
і кандидатом філософських наук, старшим викладачем кафедри
філософії НПУ імені М.П.
Драгоманова Сторожук С.В.
Пояснювальна записка
Навчальна дисципліна „Епістемологія” є нормативним курсом
для підготовки студентів зі спеціальності „Філософія”.Прагнення до
пізнання є однією із специфічних рис людини, адже із давніх
давен люди велику увагу приділяли вивченню самих себе та
навколишнього середовища. Незважаючи на те, що дослідження
пізнання має тисячолітню історію, лише недавно людина почала
задумуватись над тим, чим обумовлені її когнітивні здатності та
активність, яка обумовлює найефективніші способи адаптації
людини у навколишньому світі. Безперечно, важливу роль у даному
відношенні відіграють і різноманітні соціально-економічні чинники.
Загальновідомо й те, що люди набувають знань без допомоги
гносеологічних досліджень. Однак, коли виникають граничні
ситуації, коли необхідно співвідносити принципово різні методи
пізнання (наприклад, науковий та релігійний) вони переглядають
умови та передумови можливості пізнання. Більше того, чим більше
людина пізнає, тим більш різноманітним стає її досвід, збільшується
потреба в тому, щоб пізнання поверталося до самого себе,
відповідаючи на питання звідки воно й куди веде?
Слід зазначити, що в ХХ ст. актуальність теоретико-пізнавальних
досліджень різко зросла, що обумовлено кризою техногенної
цивілізації.Суттєво, що проблемами пізнання займається не
лише філософія, а й такі галузі сучасної науки як фізіологія,
психологія, кібернетика, логіка, фізіологія тощо. Основою цих наук
(природничих та соціальних) виступає пізнання речей і явищ
природи та суспільства, або ж дослідження окремих сторін процесу
пізнання, у той час як у філософському, епістемологічному
дослідженні відбувається переорієнтація пізнавального процесу
на більш загальні й універсальні проблеми, такі як: що таке пізнання?
як воно можливе? які його глибинні засади? Аналіз цієї проблеми з
необхідністю призводить до формулювання конкретних питань,
які традиційно вважаються епістемологічними: як співвідноситься
знання та його результат – знання з об’єктивною реальністю? що
таке суб’єкт і об’єкт пізнання? які витоки або джерела знання?
як у пізнанні співвідносяться чуттєвий і раціональний моменти?
Важливо підкреслити, що філософія, відповідаючи на ці питання
враховує весь пізнавальний досвід людини, внаслідок чого
предметне поле епістемології історично змінюється й збагачується,
охоплюючи сьогодні різноманітні явища мегасвіту й макросвіту, а саме
ціннісно-смислову специфіку феноменів культури та історії,
системи самоорганізації й віртуальні процеси, людську
суб’єктивність і духовність.
Ураховуючи актуальність та перспективність даного наукового
напрямку та його принципове значення в структурі філософських
дисциплін, а отже й підготовці майбутнього фахівця, курс
„епістемологія” включено до навчального плану для підготовки
студентів філософських спеціальностей Інституту історії та
філософії педагогічної освіти Національного педагогічного університету
імені М.П.Драгоманова з 2006 навчального року.
В основу курсу покладено системно-структурний підхід та
принцип історизму, що, у свою чергу дозволяє комплексно розглянути
як теоретико-методологічні основи епістемології так і показати їх
темпоральне становлення та розвиток.
Мета курсу – сформувати в майбутніх фахівців у галузі філософії
чітке уявлення про особливості розвитку та характер сучасних
епістемологічних підходів.
Програмою курсу передбачено проведення лекцій,
практичних занять, консультацій зі студентами, контроль самостійної
роботи студентів. Формою підсумкового контролю знань є контрольні
питання для тестування, модульні контрольні роботи та залік.
Структурно курс складається із трьох модулів.
Перший із них передбачає розкриття основ теоретико-
методологічної та методичної бази епістемології, а також розкриття
таких проблем як пізнання, знання, істина, критерії знання тощо.
Другий змістовний модуль курсу присвячено вивченню
процесу зародження та становлення класичної парадигми в
епістемології, аналізу ключових моментів даного процесу, а також
причини його занепаду.
Основний зміст третього модуля присвячений висвітленню
світоглядних основ некласичної парадигми в епістемології, а також
дослідженню специфіки сучасних філософських підходів до проблеми
пізнання та умов його можливості.
Вивчення курсу передбачає формування в студентів знань:
- об’єкта, предмета, методів та наукових завдань епістемології;
- теоретико-методичних засад дослідження епістемологічних проблем;
- рівнів та форм пізнання;
- критеріїв істинності знання;
- основних етапів формування епістемології як філософської
дисципліни;
- місце епістемології в системі інших філософських природничих
та соціальних наук;
- світоглядні передумови становлення класичної
епістемологічної парадигми;
- світоглядні передуумови становлення та особливості
сучасних епістемологічних концепцій;
На основі цих знань повинні бути сформовані вміння:
- установити та проаналізувати зовнішні та внутрішні чинники
пізнавального процесу;
- охарактеризувати причину та мету пізнання;
- розрізняти та застосовувати основні методи пізнання
відповідно до сфери наукового пізнання;
- розкривати історію розвитку та специфіку філософського
дослідження процесу пізнання.
ІІ. Тематичний план
Розподіл навчального часу за розділами та
видами занять
|
№
п/п
|
Назви теоретичних блоків
|
Кількість годин
|
|
Всього
|
Аудиторна робота
|
Самостійна робота
|
|
Всього аудиторних
|
Лекції
|
Лабораторні заняття
|
Індивідуальна робота
|
Підготовка до ауд. занять
|
Підготовка до складання модулів
|
|
I
|
II
|
III
|
VI
|
V
|
VI
|
VII
|
VIIІ
|
IX
|
|
МОДУЛЬ 1. ТЕОРЕТИЧНІ
ОСНОВИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
|
34
|
14
|
8
|
4
|
6
|
8
|
8
|
|
1.
|
Епістемологія як філософська дисципліна
|
8
|
4
|
2
|
1
|
1
|
2
|
2
|
|
2.
|
Пізнання як філософська проблема
|
8
|
4
|
2
|
1
|
1
|
2
|
2
|
|
3.
|
Структура пізнавального процесу. Рівні і форми пізнання
|
9
|
5
|
2
|
1
|
2
|
2
|
2
|
|
4.
|
Проблема істини у пізнанні
|
9
|
5
|
2
|
1
|
2
|
2
|
2
|
|
МОДУЛЬ 2. ФОРМУВАННЯ КЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ В ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
|
40
|
14
|
8
|
10
|
6
|
8
|
8
|
|
1.
|
Світоглядні передумови формування класичних епістемологічних концепцій Нового часу
|
12
|
8
|
2
|
4
|
2
|
2
|
2
|
|
2.
|
Основи класичних епістемологічних концепцій Нового часу. Формування емпіризму та раціоналізму
|
18
|
8
|
4
|
4
|
2
|
4
|
4
|
|
3.
|
Основи трансценденталіської теорії пізнання. І.Кант
|
10
|
6
|
2
|
2
|
2
|
2
|
2
|
|
МОДУЛЬ 3. ФОРМУВАННЯ НЕКЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ. ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОСТІ
|
34
|
12
|
6
|
6
|
6
|
8
|
8
|
|
1.
|
Світоглядні передумови формування некласичної парадигми у епістемології
|
10
|
6
|
2
|
2
|
2
|
2
|
2
|
|
2.
|
Формування неопозитивізму
|
12
|
6
|
2
|
2
|
2
|
3
|
3
|
|
3.
|
Основи постпозитивізму
|
12
|
6
|
2
|
2
|
2
|
3
|
3
|
|
УСЬОГО
|
108
|
60
|
22
|
20
|
18
|
48
|
ІІІ. Зміст дисципліни
|
№
п/п
|
3.1. Назва розділів, тем та їх зміст
|
Кількість
годин
|
|
Всього
|
у тому
числі
лекцій
|
|
1.
|
МОДУЛЬ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
1. Епістемологія як філософська дисципліна: предметне поле та специфіка епістемології; класична й некласична парадигми епістемології; основні методи та принципи епістемологічних досліджень; основні розділи та напрямки епістемології як філософського вчення про пізнання.
2. Пізнання як філософська проблема: поняття пізнання та його види; гносеологічні можливості пізнання; детермінація процесу пізнання; відображувальний та комунікативний характер пізнання; сутність знання та його види: перцептивне знання, здоровий глузд, наукове знання; поняття омани.
3. Структура пізнавального процесу. Рівні й форми пізнання: суб’єктивне та об’єктивне в процесі пізнання; основні рівні пізнання та їх форми: чуттєвий (відчуття, сприйняття, уявлення) і раціональний ( поняття, судження, умовивід); співвідношення емпіричного та теоретичного, змістовного та формального в процесі пізнання; категорії „абстрактне” і „конкретне” та їх значення для пізнавального процесу.
4. Проблема істини у пізнанні: поняття гносеологічної істини; істина та якісні характеристики знання; основні теорії істини та проблема критеріїв істиності знання; співвідношення абсолютної та відносної істини; поняття правда як істина життєвої позиції.
|
34
|
8
2
2
2
2
|
|
2.
|
МОДУЛЬ 2
ФОРМУВАННЯ КЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ В ЕПІСТЕМОЛОГІЇ
1. Світоглядні передумови формування класичних епістемологічних концепцій Нового часу:
Антична епістемологія:
- Парменід і Платон: формування „пропозиційної” (лінгвістичної) парадигми;
- епістемологічна концепція Аристотеля.
Епістемологічні ідеї представників західноєвропейського середньовічного світогляду:
- філософські ідеї Августина Блаженного ( проблема внутрішньої людини, принцип суб’єктивної достовірності знання, співвідношення віри та знання;
- світоглядні новації пізнього середньовіччя та їх вплив на еволюцію уявлень про пізнання;
- концепція симфонії розуму та віри Фоми Аквінського (основні аргументи щодо розрізнення філософії та теології, значення відчуття в пізнанні, розуміння душі, теорія подвійної істини;
- аналіз пізнавальних можливостей людини Д.Скотом та В.Оккамом.
Епістемологічні ідеї епохи відродження (Р.Бекон, М.Кузанський, М.Коперник, Леонардо да Вінчі, Г.Галілей).
2. Основи класичних епістемологічних концепцій Нового часу. Формування емпіризму та раціоналізму:
- Ф.Бекон та зародження новоєвропейського емпіризму (види знання, шляхи пізнання, ідоли пізнання, метод пізнання;
- Основні ідеї раціоналізму Р.Декарта (cogito ergo sum, проблема вроджених ідей, основи раціонально-дедуктивного методу, взаємозв’язок матеріальної та духовної субстанції;
- Сенсуалістичні ідеї Дж.Локка та соліпсизм Дж.Берклі;
- Б.Спіноза – раціоналізм і система (субстанція, атрибути);
- Д.Юм – емпіриська критика (уявлення про причинність).
3. Основи трансценденталіської теорії пізнання. І.Кант: „коперніканський поворот” у філософії, співвідношення понять трансцендентне та трансцендентальне, апріорене та апостеріорне, розсудок та розум, „річ в собі” та „річ для нас”.
|
40
|
8
2
2
2
2
|
|
3.
|
МОДУЛЬ 3
ФОРМУВАННЯ НЕКЛАСИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ЕПІСТЕМОЛОГІЇ. ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОСТІ.
1. Світоглядні передумови формування некласичної парадигми в епістемології: основні причини кризи класичної філософської традиції; відмінність класичної та некласисної парадигми в епістемології; плюралізм філософських ідей: сцієнтизм та антисцієнтизм; зародження позитивізму: соціологічний позитивізм (перший позитивізм) (О.Конт, Дж.С.Мілль, Г.Спенсер); махізм та емпіріокритицизм (другий позитивізм)(Е.Мах, Р.Авенаріус).
2. Формування неопозитивізму: аналіз мови та структури знання представниками логічного атомізму (Л.Вітгінштейн, Б.Рассел); тлумачення істини представниками семантичного позитивізму (Р.Карнап, А.Тарський, С.Чейз, С.Хайякава); критика взаємо-однозначної відповідності між пізнанням та фактами та формування теорії „мовних ігор” представниками лінгвістичного позитивізму (Л.Вітгінштейн, Дж. Остін).
3. Основи постпозитивізму: критичний раціоналізм К.Поппера: співвідношення між знанням та реальним світом, аналіз проблеми істини, теорія росту наукового знання; структура наукових революцій Т.Куна: аналіз історичного контексту науки, поняття наукова парадигма, наукова спільнота, наукова революція; методологія дослідницьких програм та критика емпіричних основ науки І.Лакатоса; „методологічний анархізм” П.Фейєрабенда.
|
34
|
6
2
2
2
|
3.2. Зміст практичних занять
|
№ п/п
|
Назва теми
|
Кількість годин
|
|
1.
|
Пізнавальна проблематика як органічна складова філософських досліджень. Сутність мислення. Пізнання як процес. Рівні та форми пізнання.
|
2
|
|
2.
|
Особливості наукового пізнання. Поняття методу наукового пізнання. Основні методи в науці. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу.
|
2
|
|
3.
|
Проблема пізнання у філософській концепції Платона. Основи „пропозиційної” парадигми Аристотеля.
|
2
|
|
4.
|
Співвідношення віри та знання у філософсько-теологічних поглядах Августина Блаженного. Концепція „симфонії розуму та віри” Фоми Аквінського. Епістемологічні ідеї епохи Відродження. Г.Галілей та розробка нових фізичних понять та наукових методів.
|
2
|
|
5.
|
Нове бачення пізнання в епоху Нового часу. Основи емпіризму Ф.Бекона.
|
2
|
|
6.
|
Особливості методологічного сумніву та раціонально-дедуктивного методу в гносеологічній концепції Р.Декарта.
|
2
|
|
7.
|
Основи трансценденталіської теорії пізнання І.Канта.
|
2
|
|
8.
|
Світоглядні передумови формування некласичної парадигми в епістемології. Зародження позитивізму (О.Конт, Г. Спенсер).
|
2
|
|
9.
|
Аналіз мови та структура наукового знання в логічному атомізмі (Б.Рассел, Л.Вітгінштейн). Основи академічної семантики Р.Карнапа.
|
2
|
|
10.
|
Еволюційний підхід до аналізу проблеми розвитку науки К.Поппера. Структура наукових революції Т.Куна.
|
2
|
|
|
Про такі навчальні заклади, як МФТІ, сьогодні треба добре знати
менеджерам української вищої освіти. Боюсь, в Україні
повномірних аналогів йому не було. Як і в інших, ще більш "цивілізованих"
країнах. Хоч він і вважався "фізико-технічним", але надавав надзвичайно
всебічну освіту з гуманітарною компонентою на чолі. Завдяки цьому
гранично висока теорія органічно поєднувалась з найпередовішою практичною
творчістю, а у випускників не було конкурентів у світових освітніх осередках.
/ Г.Волинка /
Н.В. Карлов
Повесть древних времен,
или
предыстория Физтеха
ПРЕПРИНТ
The history of the Moscow State University department of Physics and Technology is described as the basis for the creation of the Moscow Institute of Physics and Technology.
«Да ведают потомки православных…»
А.С. Пушкин
Введение
В этих заметках делается попытка изложить раннюю историю Московского Физико-Технического Института (МФТИ) на этапе организации Физико-технического факультета (ФТФ) в Московском Государственном Университете (МГУ) имени М.В. Ломоносова.
К тому времени, о котором, в основном, пойдет речь, в СССР полностью завершилась социальная революция. Культурная революция в Советской России также уже состоялась. На очереди стояла научно-техническая революция. Ее необходимость была очевидна. Она неодолимо назревала, властно требуя свершения революции образовательной.
Образовательная революция в СССР не была, да и не могла быть одномоментным актом. Она заняла около двух десятилетий, примерно с 1930-го по 1950-й годы. Ее течение было грубо прервано Великой Отечественной Войной. Ход и результаты войны безапелляционно диктовали необходимость завершения образовательной революции.
Высшим достижением образовательной революции в СССР явилось создание Московского Физтеха, история которого интересна и поучительна.
Ниже предлагается рассказ о том времени, когда Физтех назывался ФТФ МГУ и когда происходило зарождение и становление образовательной системы Физтеха. Другими словами, речь пойдет о ранней истории, даже предыстории МФТИ. Рассказ этот непосредственно примыкает к автобиографическим запискам автора, но в отличие от них основывается не столько на личных воспоминаниях, сколько на документах и иных им подобных материалах, ссылки на которые будут тщательно оговариваться.
|
|
Детальніше...
|
|
ХРЕСТОМАТИЯ ПО ФИЛОСОФИИ /Россия/ |
 |
 |
 |
Хрестоматия по
ФИЛОСОФИИ
УЧЕБНОЕ ПОСОБИЕ ДЛЯ ВЫСШИХ УЧЕБНЫХ ЗАВЕДЕНИЙ
Ответственные редакторы: доктор философских наук, профессор Кохановский В.П., доктор философских наук, профессор Яковлев В.П.
Ростов-на-Дону «Феникс»
1997
==1
==2
==3
Предисловие
Философия — особая область творчества. Она глубоко и органично сочетает в себе научно-теоретическое и ценностно-духовное отношение к миру. С последним обстоятельством связан интимно-личностный, исповедальный характер философских учений. Мировой исторический опыт философ преломляет через опыт своего народа, своей нации, через особенности своего индивидуального мировосприятия.
Философское знание есть знание не только о сущем, но и о должном — оно побуждает к определенному действию. Философия никогда не выступала апологетикой существующих общественных порядков. Напротив, она была их критикой. Критика наличного бытия и наличного сознания — центральная функция философии, вечного «возмутителя спокойствия» в человеческом мире. Здесь же кроется источник «нелюбви» власти к философии и философам, источник многих жизненных трагедий тех, кто взял на себя тяжелую ношу: говорить людям правду, какой бы она ни была.
Философия не терпит над собой диктата (церкви, государства, господствующей идеологии). Ничто так не противно ее духу, как унылое единообразие мысли. У каждого философа — свой мир, своя вселенная.
Но есть и общие законы жизни, законы духовного производства. В реальном контексте культуры формируются, складываются исторические типы философствования. Античная философия — созерцательна, как созерцательно все общественное сознание далекой, но и всегда близкой нам эры детства человечества. Философия средневекового общества — умозрительно-спекулятивна. Новое время вносит иной пафос и императив философской мысли — активного наступления человека на природу, целеустремленного преобразования окружающего мира. Но и он в наши дни уступает место другой парадигме — социально-экологической, ориентирующей род людской на более осторожную и взвешенную стратегию жизни: на гармоничное вхождение нашей цивилизации в ритмы Земли и космоса.
==4
ПРЕДИСЛОВИЕ
Предлагая читателю хрестоматию мировой философии, составители этого издания преследовали цель — передать словами великих философов основной смысл, главное содержание их систем и учений. Многообразие философских идей воспроизводит многомерность, многоцветие жизни. Но историческое и логическое в философии совпадают. Последовательность в рождении и становлении философских идей та же, что и последовательность логических процедур в лаборатории индивидуальной мысли.
Авторы-составители стремились ввести читатели в такую лабораторию, так как ценность философского знания — не только (и не столько) в готовых результатах и формулах, но именно в истории, т. е. в пути, которым шла и пришла к ним творческая мысль человека.
Если первое знакомство с первоисточниками вызовет у наших читателей интерес к более полному систематическому чтению философской литературы, авторы предлагаемого издания будут считать свой труд оправданным.
==5
00.htm - glava02
Раздел I
АНТИЧНАЯ ФИЛОСОФИЯ
Фалес (ок. 624—547 г. до н. э.) считается основателем первой философской школы Древней Греции. Поскольку он, а также его ученики жили в ионийском городе Милете, эта философская школа называется Милетской. Фалес известен не только как философ, но и как политический деятель, ученый. В 585 г. до н. э. он предсказал солнечное затмение и прославился этим на всю Грецию. В античности Фалес считался одним из «семи мудрецов». Оригиналы работ философа до нас не дошли. О его взглядах мы узнаем из работ более поздних античных авторов.
Плутарх. По всей вероятности, в те времена [во времена Солона] мудрость одного только Фалеса вышла за границы практических нужд и пошла дальше них в умозрении (αεωρία), а остальные снискали имя «мудрецов» за свою политическую доблесть.
Аристотель. Из сказанного ясно, что мудрость (σοφία) есть знание и интуиция наиболее ценных по своей природе вещей. Поэтому Анаксагора, Фалеса и им подобных называют мудрыми (σοφοί), но не умными (φρόνιμοι), видя, что они игнорируют собственную выгоду, и говорят, что они знают нечто исключительное, изумительное, трудное и божественное, но бесполезное, ибо они ищут не человеческих благ.
Диоген Лаэртий (Лаэртский). После государственных дел он предался изучению природы. И согласно некоторым, не оставил ни одного сочинения... а согласно другим, написал только два: «О солнцевороте» и «О равноденствии», прочее сочтя непостижимым. По мнению некоторых, он первым занялся астрономией и предсказал солнечные затмения и солнцевороты.
По словам некоторых, он также первым сказал, что души бессмертны;
|
|
Детальніше...
|
|
Г.І.Волинка. Непересічна школа Лао цзи |
|
|
|
|
На відміну від Платона, Епікура, Конфуція, завжди
оточених учнями, фундатор школи даосизму був
самітником-анахоретом, уникаючим хори-публічності.
Але школа у нього є, є і нечисельні, непересічно яскраві
учні, на кшталт Чжуан Чжоу. Вкрай актуальною і
повчальною особливістю школи Вчителя Лао
вбачаю те, що вона виникла не на основі виключно
міжособистісної трансляції досвіду вчителя . Цю
основу я вважав настільки важливою, що неодно-
разово висловлював твердження про про неї
як про єдину підставу наукової школи.
Сьогодні мушу визнати й інші підстави.
Школа Лао цзи показує, що серед них фундамен-
тальну роль відіграє прилучення до текстів вчителя,
їх глибоке розпредметнення навіть поза
хронотопом міжособистісних зв"язків. Тобто
фундування школи цілком може відбуватись
ще й на базі трансляційних можливостей тексту.
Лао цзи (VI ст. до н.е.), старший сучасник Конфуція і автор невеликого трактату “Дао де цзін” (Вчення про Дао і де). / Посилання на твір Лао даються
по Древнекитайская философия.Собр. текстов: В 2-х т. Т.І.--М.,1972 / Його найбільш відомим послідовником був Чжуан Чжоу (бл.369-386рр. до н.е.).
/ Посилання на вищезазначене зібрання /.
Філософія даосизму є унікальним явищем хоча б у тому смислі, що зачіпає майже всі групи традиційних філософських проблем. Її метафізичні, діалектичні, гносеологічні, праксеологічні, натурфілософські, антропологічні тощо сюжети взаємопроникають один в одного і, тісно переплітаючись, утворюють яскраву тканину цілісного світобачення.
Усвоєму викладі загально-світоглядних вимірів цього плетива І.В.Огородник звертає увагу на шлейф попередніх ідей і легенд які тягнуться за Дао де цзіном [Див.: 95,63 і далі]. За однією з них Лаоцзи написав свою книгу на прохання начальника застави, покидаючи Піднебесну через західний кордон. Стверджується також, що книга написана не Лаоцзи, а його учнем Хуаньюанем у V – IV ст. до н.е. Існує свідчення про те, що “Дао де цзін” була написана в період Чжоу не пізніше за твір “Чжуан цзи” (Vст. до н.е.). У 1973р. в Мавандуї, поблизу Чанша, була розкопана могила, яка відносилася до Ханського переоду і в якій знайдено два примірники твору Лаоцзи, написані на тканині. Ці примірники є найбільш ранніми, що дійшли до нас.
|
|
Детальніше...
|
|
Г.І.Волинка. Про Академію Платона |
|
|
|
|
Після повернення з першої подорожі до сицилійських Сіракуз в Афіни (386 – 387р. до н.е.), Платон вирішив стати громадським вчителем-філософом. Місцем своєї викладацької діяльності він обрав популярну серед афінян гімназію Академія, одну з найстаріших зон відпочинку та дозвілля афінських мешканців. На відміну від Лікею та Кіносарг, вона знаходилась на північному заході від Афін. Назва гімназії пішла начебто від імені аттичного героя Академа, котрий задовго до Платона подарував свою земельну ділянку Афінам. Гімназія Академія знаходилась в прекрасному громадському парку, була оточена колонадами. Вона включала тінисті алеї з лавами для сидіння, рівні майданчики, портики, лазні, закриті і відкриті простори для гімнастичних вправ, прогулянок, вчених та звичайних бесід тощо. Пізніше Платон викупив частину території з садом, який став спадкоємною власністю послідовників Платона у керівництві Академією як освітньою і науково-філософською спільнотою.
|
|
Детальніше...
|
|
Німецька філософія ХІХ ст.і сучасна філософська освіта |
|
|
|
|
Григорій Волинка
НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ ХІХ ст. І ПІДГОТОВКА ФІЛОСОФА СЬОГОДНІ.
++++++++ ЗМІСТ РОЗДІЛУ ІХ -- ГОЛОВНІ ПИТАННЯ.+++++++
1. Німецьке Просвітництво як контекст становлення німецької класичної філософії .
2. І. Кант. "Коперниківський переворот" у філософії.
3. Філософія діяльності Фіхте.
4. Філософські погляди Шеллінга .
5. Система і метод Гегеля.
6. Антропологічний матеріалізм Фейербаха. Криза класичної філософії
7. Література до розділу.
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
1. Німецьке Просвітництво як контекст становлення німецької класичної філософії
Німецька класична філософія охоплює порівняно короткий період – з другої половини XVIII — першу половину XIX ст. І хоча вона не являла собою цілісного напрямку (Кант близько стояв до дуалізму, Фіхте був суб'єктивним, а Шеллінг і Гегель — об'єктивними ідеалістами, Фейербах — матеріалістом), проте її характеризує певна тематична єдність. Між представниками цієї філософії чітко простежується лінія спадкоємності.Центральною темою німецької класичної філософії є людина. Лише Кант вперше критично осмислив антропологічну проблематику, порушену його попередниками. І хоча відповідь на ці проблеми мала не метафізичний, а теоретико-пізнавальний характер і передбачала не буття людини, а її ставлення до світу, у ній дістали відображення фундаментальні виміри людини, світу та їх стосунків. Вперше не характер і структура об'єктивної дійсності, а людина, і зокрема як суб'єкт пізнання, була поставлена на чільне місце, розглядалася як активно-діяльний фактор, своєрідний епіцентр буття.Значних успіхів досягла німецька класична філософія у розробці теми духовного світу людини. Сфера свідомості перестала бути домінуючим виміром духу. До неї увійшли і несвідомі, неконтрольовані процеси. Підсвідома робота думки почала розглядатися як фактор творчості, продуктивної уяви.Важливою темою німецької класичної філософії були форми всезагальності (у Канта і Фіхте), що розглядалися лише як форми людського мислення, а згодом (у Шеллінга та Гегеля) — як форми самої дійсності. Остання у зв'язку з цим стала уявлятися духовною реальністю, розумом, що розвивається шляхом самозаперечення.Значним досягненням німецької класичної філософи стала діалектика, грунтовно розроблена Гегелем. Історизм як принцип мислення міцно запанував в уявленнях про процесуальність світу: світ — самосуперечлива цілісність, що розвивається відповідно до законів діалектики. Новою також була ідея діалектичної логіки — системи взаємозв'язаних форм всезагальності (категорій), тотожних взаємозв'язкам буття.Важливою темою філософії у цей період стало систе-мотворення, пов'язане з намаганнями систематично, на основі певного числа принципів, викласти результати розвитку філософської думки. Ця тематична спрямованість також свідчить про класичність німецької філософії.
Вражаючих результатів у цій справі досяг Гегель. Вперше після Арістотеля та Фоми Аквінського була створена всеосяжна, неперевершена енциклопедія філософських знань з логіки, філософії природи, духу, етики, естетики, релігії, історії тощо.Філософія цього часу є класичною і тому, що справила величезний вплив на подальшу філософську думку. Вона стала одним з теоретичних джерел марксизму, її критичний перегляд багато в чому зумовив виникнення екзистенціалізму, позитивізму тощо.
|
|
Детальніше...
|
|
2.Попередні відомості про книгу в цілому |
|
|
|
|
І.В. Огородник
Ю.О. Федів
Вступ до філософії.
Історико-філософська пропедевтика / Підручник.
За редакцією Г.І. Волинки.-
Київ :
«Вища школа»,
1999. – 624 с.
ПЕРЕДМОВА
Підручник розрахований на студентів педагогічних навчальних закладів, які готують фахівців з повною вищою освітою, але ним можуть користуватися й аспіранти та всі, хто цікавиться філософією. Виходячи з адресної спрямованості книги, автори спробували дещо змінити акценти, які традиційно розставлялися в аналогічних працях з історії філософії. Книга принципово зорієнтована на філософсько-антропологічну проблематику, чи не найбільш значущу для педагогів-професіоналів. У світлі цієї проблематики розглядаються онтологічні, гносеологічні, аксіологічні та інші проблеми, що порушувались в історії світової філософської думки.
Автори прагнули врахувати кращі зразки викладу історії філософії, розширити коло питань, що висвітлюють проблему людини, відобразити процесуальність створення тих чи інших філософських концепцій та плюралізм відповідей на те чи інше питання з метою розкриття діалогічного та діалектичного характеру взаєморозвитку філософських доктрин.
Підручник підготовлений відповідно до програми курсу "Вступ до філософії" (Г. І. Волинка та ін. — Київ, 1993), створеної авторами цього підручника і схваленої Міністерством освіти України та рекомендованої для всіх кафедр філософа вищих педагогічних закладів освіти. Хрестоматійним додатком до нього може вважатись "Читанка з історії філософії" (У 6 кн. / За ред. Г. І. Волинки), яку створює колектив авторів пропонованого підручника. З цієї серії уже видані "Філософія Стародавнього світу" (Київ, 1992), "Зарубіжна філософія XX століття" (Київ, 1993), редакційно доопрацьовуються "Українська філософія" та "Філософія середніх віків". Готуються інші томи "Читанки".
|
|
Детальніше...
|
|
1. Німецька класика і філософська освіта |
|
|
|
|
Григорій Волинка
Подаю своє бачення німецької класичної філософії,
прописане років двадцять тому. Скажу по-секрету,
зараз помічаю в тексті, який робився не без любові,
декілька пунктів, які сьогодні звучали б по-іншому. Тішить,
що і студенти їх помітять, порівняють із баченнями інших
авторів, складуть власні судження і стануть класними
аналітиками. Бо німецька класика - напрочуд аналітична.
Книга, дві третини якої написані мною і звідки
наводимо уривок про німецьку класичну філософію, є
першим після О.Новицького більш-менш повним і система-
тичним підручником з історіїї філософії, виданим україн-
ською і на території України. Наскільки відомо, книга
розійшлася неодноразово додруковуваним тиражем
майже в двадцять тисяч екземплярів. Її не надто відре-
дагований варіант задовго до опублікування з"явився в
Інтернеті і зараз "висить" на декількох сайтах, включаючи
сайти рефератів. Сам неодноразово зустрічав не без поди-
ву.
Ось така преамбула. Тепер - до справи.
+++++++++++++ Передмова ++++++++++++++
|
|
Об"єкти і галузі наук***************** |
|
|
|
|
ОБ"ЄКТИ НАУК, СТАНДАРТИ НАУКОВОСТІ І ПРОБЛЕМИ
СУМІРНОСТІ РІЗНОГАЛУЗЕВИХ ЗНАНЬ.
Григорій Волинка
Пізнання оточуючої людину дійсності буває буденним, релігійним,
естетичним, філософським, магічним, науковим.
Зрозуміло, всі ці форми рідко існують у чистому вигляді. Вони,
як правило, спів відображаються, взаємодіють, перетинаються.
Тому виокремлення певної є ідеалізацією. І все ж спробуємо
виокремити одну з них, а саме, науку.
Наука – особливий вид пізнавальної діяльності, спрямований на
вироблення об’єктивних, істинних, системно організованих і
обґрунтованих знань, доступних незалежній перевірці і
застосуванню в практиці, техніці, подальшому пізнанні. Наука –
самостійна галузь діяльності, яка обумовлена своєю
предметною галуззю, сукупністю засобів 9 технічних і методологічних),
спеціально підготовленим суб’єктом пізнавальної активності
(спільнотою вчених), цілеспрямування і результатами ( науковими
гіпотезами, концепціями, теоріями). Наука – соціальний інститут,
забезпечуючий буття науково-пізнавальної діяльності .
Специфіка наукового пізнання, відображена у щойно наведеному
визначенні науки, стане зрозумілою за умови розшифровки і засвоєння
змісту головних понять, що її визначають (предмет, засоби. Суб’єкт,
мета, гіпотеза, концепція, теорія, істина, система, обґрунтованість,
соціальний інститут). Розшифровці і засвоєнню цих понять (як і інших,
з якими будемо зустрічатись) допоможе звернення до словників та
енциклопедій. Хто опікується становленням особистого професіоналізму,
знайде час для такої самостійної роботи. Вищеперераховні
джерела допоможуть у цій справі.
Хоча енциклопедизм ніколи не вирізнявся граничною заглибленістю
в множину предметів пізнання, його не варто
звинувачувати у поверхневості. Він має дещо інші завдання, ніж вузька
спеціалізація. Він забезпечує вузьку спеціалізацію засобами широкого
світогляду, убезпечуючи від скочування у вузько-професійний
кретинізм. Надаючи можливість бачити спеціалізовану предметну
ділянку, на якій зосередився фахівець, у контексті широкого
світорозуміння, енциклопедизм змушений суміщати в собі
інформаційні масиви об’єктних галузей багатьох наук.
|
|
Детальніше...
|
|
Рекомендації щодо здобуття філософської освіти |
|
|
|
|
Вивчення філософії завжди займало одне з провідних місць в системі вітчизняної й зарубіжної освіти. Не випадково, що до другої половини ХІХ століття філософська освітня система виконувала функції загальноосвітньої підготовки в ряді освітніх закладів Європи. |
|
Детальніше...
|
|
|
