Філософські школи НПУ |
Декілька слів для вступу.
Готуючи до 175-річчя університету книгу про його наукові школи, я, на прохання ректора, мав дати кожній узагальнену характеристику. Зрозуміло, з характеристиками були ознайомлені всі зацікавлені особи. Дехто навіть засвідчив згоду із сказаним своїм підписом. Це стосується і фундаторів філософських шкіл. тому із спокійним сумлінням наваджу судження, висловлені півроку тому. В університеті діють три філософські наукові школи. Інформацію про досягнення кожної з них варто упередити узагальненими характеристиками Соціально-філософській школі В.П.Андрущенка притаманна переважаюча класичність. В продукції спільноти явно проступає його теоретична і методологічна ґрунтовність, вишуканість тематичного смаку, майстерна композиція матеріалу. Водночас в класично-серйозних текстах раптом відкриваються вражаюче неочікувані дотепні образи, думки, співставлення, які свідчать про далеко не одновимірну ієрархію смислів. Зрештою, книги В.П.Андрущенка ще чекають свого підготовленого вдумливого читача. Школа регулювання соціальних систем В.П.Беха – виключно новаторська і явно тягнеться до всіх принад постмодернізму. Фундатор – явний прибічник безрозсудно сміливих з погляду класики космо- та біоаналогій, нежданих поворотів і глибинних занурень думки, непередбачуваних синтезів. Нільс Бор назвав би його ідеї «настільки божевільними, що вони просто не можуть бути неістинними»/ Див."Физика в жизни моего поколения"с.187,272/ Неформальна наукова спільнота бувших аспірантів і докторантів Г.І.Волинки налаштована прозаїчно. За своїм духом вона близька школі В.П.Андрущенка, хоча суттєво відрізняється за тематикою. Прагне сприяти відтворенню втраченого рівня філософської культури. Тому орієнтується переважно на історію філософії і науки та на культурний контекст їх еволюції. А тепер про досягнення кожної ...
жжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжж жжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжж Домінантні спрямування школи доктора філософських наук,
професора Андрущенка Віктора Петровича– це філософія суспільства, культури, освіти. Їх здійснення ґрунтується на солідному історико-філософському фундаменті, відображеному у чисельних публікаціях, серед яких декілька книжок, вданих в Україні і за рубежем. Авторським колективом школи В.Андрущенка були підготовлені
і видані підручники "Соціологія. Наука про суспільство", "Політологія. Наука про політику", "Філософія", "Соціальна філософія", а також "Короткий енциклопедичний словник з соціальної філософії". Етапними стали фундаментальні праці, написані під керівництвом і за участю В.Андрущенка: "Соціальна робота" (Т. 1-8, 2000-2002 pp.) та "Філософія політики" (Т. 1-6), 2002 – 2003 р. Особливе місце серед багатогранної наукової тематики, на якій зосереджується науковий інтерес В.Андрущенка, займає комплексна проблема філософії, змісту та модернізації освіти. Її освоєнню присвячені колективна праця за участю В.Андрущенка "Науково-освітній потенціал нації" (Кн. 1-3 (2002 p.), монографія "Роздуми про освіту" (2004), цикл статей. Автор доводить, що в умовах становлення інформаційного суспільства та глобалізації інтелект (наука і освіта) поступово утверджується як стратегічний чинник суспільного поступу, показник майбутніх прогресивних суспільних зрушень, критерій, за яким слідує новий глобальний перерозподіл світу, змінюється роль країн і народів в системі світової динаміки. У відповідності з розвитком інтелекту та його практичною спроможністю на передній план мають вийти народи, здатні до створення і використання високих технологій. З другого боку, перед народами, наука і освіта яких знаходиться в занедбаному стані, постає реальна загроза перетворення в пасивного споживача історії або ж асиміляції в інтелектуально більш розвинуті спільності. Серйозним науково-педагогічним доробком В.Андрущенка став "Вступ до філософії. Великі філософи " (Київ-Харків, 2004 р.). Підготовлений як книга для читання, підручник вводить у великий і розмаїтий світ філософсько-світоглядної культури. Теоретично і практично вагомою є одноосібна монографія В.Андрущенка "Організоване суспільство" (Київ, 2006). Автором доведено, що сучасна Україна (навіть попри її пограбування шляхом роздержавлення та приватизації спритними "державниками" першої хвилі незалежного розвитку) мас досить потужні можливості та ресурси - людські, природні, інтелектуальні, культурні - для того, щоб в найближчий час вийти на рівень розвинених країн Європи і світу. Автором визначена загальна лінія переходу від тоталітарного суспільства до демократичного, від моно-ідеологічної до плюралістичної й багатопартійної держави, від авторитарно-командної до планової економіки, обґрунтована модель розвитку за нової стратегії державотворення — модель "організованого суспільства". Обґрунтовано, що організоване суспільство є суспільством розумно організованого порядку, складниками якого є, насамперед, розумно вирішена проблема власності (її розміри, правовий статус, оподаткування, іноземні інвестиції тощо). Організоване суспільство усереднює власність", визначає раціональне розбігання полюсів", не допускає поляризації бідності й багатства, формує середній клас як носія стабільності й суспільної впевненості; другим складником організованого суспільства є забезпечення функціонування державної влади і місцевого самоуправління як народовладдя, дійсної, а не позірної демократії, суб'єктом якої є кожен свідомий громадянин як особистість; нарешті, третім складником організованого суспільства є набір можливостей для соціально-творчої самореалізації особистості; організоване суспільство є середовищем, де кожна людина (крайньою мірою, критична маса населення) "знаходить себе" в системі "власно-владних" відносин й мас реальні можливості для самореалізації як особистість, виступає у якості суб'єкт-об'єкта власної життєтворчості. Визначено, що організоване суспільство - це суспільство реабілітації гуманістичних цінностей, втрачених українцями впродовж десятиріч існування в "царсько-російській" і "радянсько-соціалістичній історії"; це - повернення до першооснов людського буття і культурного поступу; це - суспільство розумної взаємодії людей на основі їх здібностей, творчої співпраці і внутрішньої, детермінованої обов'язком і совістю поваги до Закону, Порядку і Справедливості; організоване суспільство - це реабілітація соціальності як ноосфери, людського буття в розумі або — що те ж саме – розумне буття людини у суспільстві, воно має утвердитись лише в результаті "самоорганізації" - становлення внутрішньої єдності необхідності і свободи, як передумови цивілізованості і культури. Разом з тим, "самоорганізація" не здійснюється шляхом свавілля. Вона базується на елементах "організації", вага яких змінюється в міру становлення "самоорганізованого суспільства". "Організація" у цьому зв'язку постає не як мета, а як засіб, з допомогою якого формуються означені передумови. "Організоване суспільство" є суспільством перехідним, транзитним; "само-організоване суспільство" – стабільним і перспективним. Автором доведено, що Україна поза всяким сумнівом вийде на шлях самоорганізації і саморозвитку. Для цього є всі об’єктивні і суб’єктивні передумови. У 2008 році книга "Організоване суспільство" видана польською мовою. Готується також її видання російською (м. Москва) та англійською (м. Нью-Йорк) мовами. жжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжхххххххххххх Наукова школа доктора філософських наук,жжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжжж
професора Беха Володимира Павловича
|
Today | 104 | |
Yesterday | 173 | |
This week | 585 | |
Last week | 966 | |
This month | 914 | |
Last month | 4237 | |
All | 1096639 |