|
Віктор Андрущенко Григорій Волинка
Університетські наукові школи: пробудження дослідника.
Справжнє дослідництво подібне усім різновидам азартної діяльності
– гранично самомотивоване, навіть імпульсивне, непрагматично
привабливе, утримуюче у своєму полоні. Буває, зрозуміло,
й інше – робота на очікувану винагороду, на замовлення зі сторони,
у відповідь на зовнішнє і не завжди внутрішньо прийнятне спонукання.
Пробудити у студента стійкий потяг до справжнього дослідництва
– щонайважливіша задача університету. Задача дуже складна і дуже
проста одночасно. Складність у тому, що традиційними прийомами
змушування до участі у в гуртках, написання робіт, розповідями про
важливість НДР тощо вона не розв’язується. Студент буде імітувати
свою участь і зацікавленість, але, при наявності широкого спектру
спокус, перевагу віддасть останнім. Задача значно спрощується,
коли в університеті є належні засоби пробудження справжнього
дослідницького потягу. Про головні з них скажемо, але спочатку, чому
саме «пробудження»?. За часів нашого студентства на ЦТБ була
передача «Рядом с исследователем». Однокурсницям вона дуже
подобалась. Напевно, вони розуміли, що лише знаходячись поряд
зі справжнім дослідником, будуть і у них пробуджені усі приховані
в жіночій душі таланти. До речі, значно раніше це помітив Сократ,
впавшу на Землю сонну душу предметом розгляду. Пробудження
дослідника подібне інтимним актам увірування, акохування (недаремно
ж британці кажуть «впасти в любов» - to fall in love), інсайту, прозріння
тощо. Такі акти завжди передбачають співучасника – збудника.
В університеті дослідницькі інтенції в душах студентів може пробудити справжній дослідник, - точніше – його наукова школа. То ж про наукові школи НПУ імені М.П. Драгоманова. Чи багато ВНЗ в Україні можуть похвалитися регулярними публікаціями своїх молодих докторів фізико-математичних наук в світових рейтингових часописах? Які з них похваляться своїми етносоціологами, істориками, філологами, педагогами,у дослідницьких проектах яких з готовністю беруть участь інститути НАН і АПН України? У яких ВНЗ накопичений і використовується віковий досвід підготовки корекційних педагогів, чи вчителів трудового навчання? А назвіть, будь ласка, ВНЗ, де б підготували і вперше з багато десятиліть заборон видали, повномасштабний підручник з історії світової філософії, інші підручники з філософських дисциплін, які розійшлися десятками тисяч екземплярів? Де ще створюються оригінальні філософські монографії, які перевидають у Росії, Польщі, США та інших країнах? В якому університеті є мистецький навчальний підрозділ, куди мріють перевестися десятки іноземних студентів, аспірантів? І який педуніверситет має магістратуру більше трьох тисяч магістрантів, аспірантуру і докторантуру в тисячу осіб із сотнею спеціальностей, біля 20 спецрад по захисту дисертацій, фахові видання з усіх наук тощо …
Для драгомановців ці питання стоять на незворушних фактах і є
риторичними. Завдяки чому стала можливою така риторика?
Якщо коротко, то завдячуючи 175-річному існуванню навчального
закладу, спочатку як флагмана педагогічної освіти Київщини, потім – України.
Але час, не перекарбований у дієві форми досвіду, як отой міфічний
Хронос, здатен забезпечити лише зникнення і забуття всіх своїх творінь.
Є заклади, які проіснували довше. Але своїм професійним авторитетом
надто похвалитися не можуть. Бо не налагоджували акумуляції,
збереження, а головне – оживлення і трансляції свого досвіду,
який, безперечно, продукували промайнули в часі і в просторі цих
ВНЗ яскраві особистості. Досвід неможливо узагальнити і описати,
сподіваючись, що таким чином він буде збережений. Всяке «узагальнення»
і вербалізація роблять з досвіду пусту схему, облишену прямої
дієвості (І.Кант), вбивають його як реалію, сутнісно злиту із
особистісним началом. Він може зберігатись, функціонувати
і передаватись лише через діяльність тих, хто у ході
міжособистісної співпраці з його першовідкривачами збагатився
ним, хто побув його співавтором і знайшов вже своїх однодумців
-співавторів, яким за принципом «роби як я» дієво значимий досвід
тільки й може бути переданий. На щойно позначеній мною обставині
базується феномен наукової школи.
Незаперечним фактом, пояснюючим здобутки і авторитет
драгомановського педуніверситету, є факт існування в ньому
наукових шкіл, вимогливо і філігранно налагоджена в них наукова
співпраця викладачів, аспірантів і студентів з усіх галузей наук.
П’ять років тому ми мали честь підготувати і видати першу в
педосвіті України книгу про наукові школи НПУ імені М.П.Драгоманова.
Окрім іншого, вона викликала у громадськості досить багато
питань – і їдко скептичних, і серйознотеоретичних: а чи маємо ми
підстави зрощений природознавством концепт «наукова школа»
застосовувати у гуманітаристиці? Довели, що маємо, оскільки,
по-перше, даний концепт ще наприкінці 50-х років ХХ століття
зробився загальнонауковим, по-друге, тоді ж вияснилося, що
уповання на «точність» природничо-математичних наук, як на
їх сутнісно специфікуючу рису, має рівно стільки ж підстав,
скільки й точність у гуманітаристиці. З одного боку, всі «точні науки»
базуються на абсолютно неточних, у кращому випадку – просто
правильних суб’єктивних допущеннях і конвенціях. З іншого, у
порівнянні з об’єктами-конструктами «точних» наук виявилась
на порядок вища складність об’єктів гуманітаристики, недоступних
ніяким математично точним описам і вимірюванням. Тож провідні
наукові галузі визнали одну з розумінням меж власних
можливостей. А наприкінці ХХ століття було визнане й існування
у кожній з них наукових шкіл як осередків відтворення продуктивної
наукової суб’єктивності, готової продовжити ланцюг позитивних досягнень.
Спробуємо окреслити зміст загальнонаукового поняття «наукова школа».
По-перше, наукова школа – це не кафедра. Це добровільне об’єднання
фахівців, яких зблизила взаємна симпатія (співвідчуття творчих
можливостей кожного члена спільноти) і певний клас задач,
цікавих кожному. По-друге, на відміну від формальних колективів
з визначеними функціями і винагородами, в науковій школі домінує
принципово непрагматична мотивація і мобільність функцій.
Лідером може виявитися зовсім не той, кого призначило начальство.
Непрагматизм, розкутість стосунків, рівність учасників, творчо-ігрова
атмосфера зближує зміст розглядуваного поняття з давньогрецьким
(схоле – дозвілля, вільний час для насолод, час, не
наповнений вимушеною і сторонньо мотивованою працею).
По-третє, наукова школа – це наявність спільно виробленого
зразка (парадигми) методологічних підходів до обраного класу
задач, із завжди новою, точною «підгонкою» і модифікацією
традиційних методів. Немає такої модифікації у відповідності з новими
задачами, – немає школи ні в природознавстві, ні в гуманітаристиці.
По-четверте, школа – це продукція – оригінальна, відмінна від
аналогів, придатна до застосування і незалежної верифікації.
Дослідницькі спільноти із щойно позначеними рисами є в НПУ
імені М.П.Драгоманова. Їх небагато. Але ними представлена майже
кожна галузь, універсуму знань, складаючих духовний світ нашого
університету.
Перелічимо провідні галузі наук в університеті, де існують незаперечні
наукові школи: біологічні науки, економіко-управлінські,
етносоціологічні, інформатично-технологічні, історичні науки,
корекційна педагогіка і психологія, математика, мистецтвознавство,
педагогіка з методиками навчання, політологія, соціальна педагогіка,
фізика, філологія, філософія.
wwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwwww
Якщо у вас,шановні колеги - студенти, виникне цікавість до сказаного ,
в книзі "Наукові школи НПУ" зможете прочитати про це більш широко.
Щасти Вам!
sssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssssss
|
