У поточному 2009 році дані про вік, спадкоємні зв’язки,
метаморфози історичної еволюції Національного педагогічного
університету імені М. П.  Драгоманова отримали державне визнання. 
Своїм рішенням Кабінет Міністрів України постановив відзначити його 175-річчя.

    Зрозуміло, що після ухвал високих державних інстанцій немає
потреби ще раз щось доводити стосовно розглядуваного предмета.
Але наголосити на деяких обставинах буде не зайвим. Хоча би для
того, щоб допомогти небайдужим  до драгомановської історії глибше
осмислити відчуті ними цікаві проблеми та поглибити свої уявлення
про витоки нашого університету, навіть якщо вони вже й опубліковані,
скажімо, у фундаментальному нарисі про його історію і сьогодення,
в параграфах про сучасні навчальні підрозділи [7, 182 - 186]. На жаль, у
тому ж проблемному, але знову таки не вельми продуманому форматі
виклад цих уявлень без змін поданий цей  до публікації у новій
книзі, що готується зараз до видання.
    Ми не станемо у даній статті викладати зміст тих суджень, які,
окрім іншого, грають на користь деяких відвертих критиків
та скептиків з інших ВНЗ. Всі вони є однотипними, а тому і потребують
акцентування на додаткових обставинах. Ось лише один з
прикладів: „З 1835 року за загальним уставом імперських (цитуємо
без змін – авт.) університетів призначалось утворювати окремі навчальні
заклади для підготовки викладацького складу для училищ та гімназій” [7, 182].
Інший приклад стосується дивної проблеми, поміченої шановними
колегами у роботі університету Св. Володимира: „Одностайної думки
попечителів університету (?)  про утворення педагогічного інституту
не існувало. Основні протиріччя виникали з питанням про методи педагогічної
практики...” [7, 184].
    Перше судження шановних колег наводить на думку, що у 1835 році
педагогічного інституту ще не існувало. Друге, - що його утворення
затримувалось пошуками консенсусу між нововіднайденими „попечителями”
університету. Виникає питання: що ж ми тоді збираємося відзначати на
державному рівні?
    Тепер щодо обставин, які можуть дещо додати до цих та подібних
суджень.
    Спочатку „про утворення з 1835 року окремих навчальних закладів...”
вчительського спрямування. Ми ж стверджуємо, що дане висловлювання
є помилковим, оскільки, скажімо, Санкт-Петербурзький  Педагогічний інститут
був утворений у 1804 році 10, 205], а скасований тільки після передачі справи
підготовки вчителів університетам імперії.
    Рішення про відкриття чи не відкриття при університетах Педагогічного
інституту приймалось зовсім не міфічними „попечителями”. Значно більш
серйозні інстанції і документи диктували принципову щодо існуючих і
запланованих університетів
вимогу: всі університети „повинні мати Учительський або Педагогічний
інститут. Про це йдеться у    „Попередніх   правилах народної  
освіти"  (1803)   і   у   типовому Статуті Імператорських університетів
(1804) [11]. У §7 Статуту перераховуються самостійні заклади при
університетах, у тому числі Педагогічний інститут [11, 265], якому далі
присвячується цілий XII розділ.
    У 1833 році Міністерство народної освіти, яким керував тоді
граф С.С. Уваров, було дане доручення царя терміново розробити п
роект статуту і штати майбутнього Київського університету. Звичайно
новостворюваний навчальний заклад мав безумовно керуватись

типовим статутом імператорських університетів [11], але особливі завдання
Київського університету повинні були відобразитись у його „внутрішньому”
статуті, або „проекті статуту”, затвердженому особисто царем Миколою
25 грудня 1833 р. і діючому аж до 1842 р. [14]. У „Проекті статуту” університету
Св. Володимира підготовці вчительських кадрів надавалося настільки велике
значення, що його педагогічний інститут отримав статус „особливого виховного
закладу” [18, 31-32], названого Інститутом казеннокошних студентів.

    То ж перед офіційним відкриттям Київського університету усі питання
дістали вирішення і ніяких неоднозначностей з їх приводу не могло бути.
    15 липня 1834 р. (за ст. ст.) саме в день Св. Володимира Великого,
відбувся урочистий акт відкриття університету. О 9 годині ранку всі
члени університетської спільноти, серед яких були три щойно зараховані
студенти, відвідали Печерську лавру, де провів богослужіння митрополит
Київський Євгеній Болховітінов. Після літургії всі повернулися до
університетського будинку, орендованого у І. Ю. Корта. Присутні на
урочистостях, серед яких був і ректор Київської духовної академії
архієпископ Інокентій (Борисов), заслухати укази царя про заснування
університету і введення у дію його Тимчасового проекту статуту.
З великою промовою виступив попечитель Київського навчального
округу Є.Ф. фон-Брадке. Глибоку вдячність за надану імператором
можливість освіти нових поколінь, висловили губернські предводителі
дворянства Київщини, Волині, Поділля. Ректор М. О. Максимович,
який напередодні прибув до Києва, вручив митрополиту
Євгенію (Болховитінову), генерал-фельдмаршалу Остен-Сакену,
київському генерал-губернатору Левашову дипломи почесних
членів університетської спільноти. З рук генерал-фельдмаршала
Остен-Сакена три студенти отримали шпаги – символ дворянської
(лицарської) належності [13, 296-297].
У 1834/1835 рр. університет розміщувався у трьох найманих  будинках
на Липках на Печерську. Перший будинок знаходився у просторій
садибі генерала Д. М. Бегічева [15], там, де у 1839 р. звели величну
будівлю Інститутут шляхетних дівчат, яка з 1993 року носить
назву Міжнародного центру культури та мистецтв.
Друга будівля університету (не збереглася) належала відставному
капітану І. Ю. Корту (сучасна вулиця М. Грушевського, майже напроти
будинку офіцерів). Тут відбувся акт відкриття університету і містились
аудиторії. Тут же поселився ректор М. О. Максимович і жив до весни
1835 р., поки не перебрався до будинку Катериничів біля Нікольського
монастиря. Казеннокошні студенти Педагогічного інституту при університеті
мешкали неподалік у будинку інженера Київської фортеці, генерала
Р. Гербеля. За казарменні умови і жорстокий нагляд за
мешканцями цей будинок невдовзі прозвали „штрафгаузом”.
Протягом першого академічного року, коли університет мав
лише один факультете з історико-філологічним (першим) та
фізико-математичним (другим) відділеннями, до нього входили такі кафедри:
„Перше відділення: 1) Філософія. 2) Грецька словесність і
старожитності. 3) Римська словесність і старожитності.
4) Російська словесність. 5) Загальна і російська історія і статистика;
Друге відділення: 1) Чиста і прикладна математика. 2) Астрономія.
3) Фізика і фізична географія. 4) Хімія. 5) Мінералогія і геогнозія.
6) Ботаніка. 7) Зоологія. 8) Технологія, сільське
господарство, лісоводство і архітектура» [14, §33].
Свій перший академічний рік університет Св. Володимира розпочав
28 серпня 1834 р. у складі 62 студентів, понад півтора десятка
викладачів, здебільшого колишніх учителів розформованого
Кременецького ліцею. На фоні останніх вигідно вирізнялись ректор
М. О. Максимович, професор православного богослов'я І. М. Скворцов,
професор загальної історії В. Ф. Цих. Протягом 1834 /1835 навчального
року функціонував лише так званий філософський факультет, з
історико-філологічним і фізико-математичним відділеннями, та
„особливий виховний заклад” [19] Інститут казенних студентів,
про яких йтиметься нижче.
Сьогодні важко повірити, що Київський університет засновувався
як переважно освітянська установа, як виключно педагогічний
навчальний заклад. У відповідності з його державницькою
ідеєю, він мав на замовлення уряду готувати вчителів і держслужбовців
із студентів, що вчилися й утримувалися цілком за казенний кошт.
Звичайно, в університеті могли вчитися і своєкоштні студенти,
платячи за навчання чималі гроші. Оскільки функція підготовки
вчителів університетом на перших порах домінувала (йому навіть
не ставились в обов'язок наукові дослідження [22, 68]), він, -
зазначає перший історик і професор його В. Шульгін, - „по характеру..
не был университетом в обширном, идеальном смысле слова, но в
самом тесном смысле слова был университетом западно-русским,
местным”[22, 61]. Головне завдання університету тодішній міністр
освіти граф С. С, Уваров сформулював наступним чином: прищеплювати
… юнацтву Київщини і Західних губерній  „общий дух русского народа”.
Планування і відкриття Київського університету як спеціалізованого
закладу підготовки вчителів та інших  високоосвічених держслужбовців
не є чимось виключним або принизливим. Навпаки, його освітня
орієнтація на отримання різногалузевих знань і навіть відсутність
філософського факультету (у сучасному розумінні), він з’явився
спочатку у вигляді спеціалізації тільки на початку ХХ ст. свідчить
про вірність закладу традиціям історично перших європейських
університетів, основу яких складали загальноосвітянські факультети
artes Liberales [9]. Саме освітянською природою та призначенням
обґрунтовується першопочаткове існування університету Св. Володимира.
За таке спрямування ми щиро поважаємо нашу Almae Matris.
Свою особливу регіональну місію університет здійснював згідно
із своїм „особливим” статутом 1833 р., котрий, називався
„Тимчасовим проектом статуту” і діяв аж до 1842 р.. Проект
відрізнявся від статутів 1804р. інших університетів імперії хоча
б тим, що обов’язкова для них справа підготовки вчителів покладалась
на директорів Педагогічних інститутів при університетах [11, §7; §127],
а у Києві – на університет у цілому і на ректора.
Університет Св. Володимира довго залишався б регіональним
„учительським інститутом”, якби вже у першому семестрі 1834/1835
академічного року функція підготовки вчителів не відділилась від
загального набору освітньо-наукових, культурних і адміністративних
функцій університету та не інституціалізувалась  у вигляді специфічного
вчительського навчального закладу при ньому.
Інституалізація вчительської підготовки у самостійний структурний
підрозділ при університеті Св. Володимира, звичайно, не була якоюсь
особливою самодіяльністю офіційного університетського
начальства тих років. Університетські начальники і тоді
добре усвідомлювали свої обов'язки і розуміли допустимі
нормативними документами межі оперативного маневру.
Вони послідовно виконували загальну статутну вимогу
імператорських університетів, сформульовану ще у 1804 р. і
розповсюджену на діючі і заплановані університети, у тому числі
на Київський, де підготовчий інститут набув форми “особливого
виховного закладу” [18], відкритого 21 листопада 1834 р (за ст. ст.).
Заклад цей є, безумовно непересічним. По-перше, він дав
можливість університетові сконцентрувати увагу на свої
ключові функції, властиві закладам університетського типу – 
навчально-наукову, адміністративну, політичну, культурну тощо.
По – друге, заклад цей розпочав на Київщині систематичну вищу
світську педагогічну освіту, яку сьогодні очолює прямий спадкоємець
– Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.
Що ж являла собою ота „особлива виховна установа” при університеті
Св. Володимира, про заснування якої в кінці листопада 1834 р.
йдеться в університетському „Звіті" за перший академічний
рік? [18, арк. 31 зв.]. Чому у 1834 р. її назвали „Інститутом казеннокоштних
студентів" [там само] і лише з 1842 року починають офіційно
іменувати Педагогічним інститутом? [20, арк. 549 зв.]. Адже як свідчить
вже згадуваний „Звіт за 1935 рік" вона з осені 1834 р. не переставала
готувати вчителів і навіть у  першому   академічному  році   повела 
атестацію дев'ятьох  екстернів видавши   їм вчительські атестати і розпочавши, т
аким чином, вищу світську педагогічну освіту Київщини.
Щоб осмислити феномен тогочасного Педагогічного інституту,
повернемось до змісту вже згадуваних урядових документів і
авторитетних джерел. Типовий, тобто безумовно обов’язковий
для  всіх російських університетів статут 1804 р. вимагає, щоб кожен
університет мав „Учительський або Педагогічний інститут" [11, 265].
В розділі XII цього    статуту    „Про   Педагогічний Інститут” говориться:
  „Педагогический    или Учительский Институт образует Учителей
для Гимназий и Училищ, округ Университета составляющих, под
начальством Директора, из Ординарных Профессоров общим
Советом избранного.  Положенное в штате число Студентов-Кандидатов
преимущественно наполняется воспитанниками, на казенном
иждивении содержимыми. Директор Педагогического Института
в каждые полгода представляет общему Собранию план учения,
сообразный намерению сего учреждения. Он не только надзирает,
чтоб по оному в точности было исполнено, но и сам наблюдая за поведением
учащихся, руководствует их в учении… наставляя в искусстве преподавать науки
ясным и систематическим образом” [11, 289].
Передбачалися типовим статутом 1804 р. й інші інститути при
університетах – медичні, юридичні тощо. Але їхнє створення при
Київському університеті свідомо відсувалось у майбутнє. В указі
царя „Про заснування в Києві університету ..." від 8 листопада
1833 р. про медичний факультет говориться як про далеку
перспективу. Юридичний, навпаки, начебто мав бути відкритий
негайно, але, як виявилось, його кадрове забезпечення не було
продумано, хоча контингент казенних студентів для нього був
замовлений. Тож і влилися набрані у 1834 р. майбутні юристи-
иновники до загального Інституту казеннокоштних студентів, котрий
з кінця листопада 1834 р. почав і їм надавати вчительську підготовку.
Іншої він просто не в змозі був забезпечити. Тож і своє існування
університет розпочав у якості педагогічного ВНЗ.
    Зволікання з відкриттям Юридичного інституту пояснюється тим,
що протягом першого академічного року в університеті працював
лише один учитель правознавства. То був виходець із Кременецького
ліцею О. М. Міцкевич, рідний брат знаменитого польського поета.
А для відкриття інститутів, у тому числі і Педагогічного, потрібно було
не менше ординарних, чотирьох професорів. Ось як про це сказано
у проекті статуту 1833 р., який жорстко зобов'язував відповідних
професорів з профільних для гімназій дисциплін забезпечувати набуття
студентами вчительського фаху вже з початку першого семестру:
„§68 Наблюдение за учебною частию приготовляемых к Учительскому
званию Студентов возлагается на Профессоров Российской
Словесности, Древней Филологии, Философии и Чистой математики.
Из них Профессор Философии преподает Педагогику. Независимо от
преподавания в Университете, профессоры сии обязаны заниматься
по два часа в неделю с оными Студентами” [14, §67-68].
Окрім обов'язкових предметів, що вивчались на історико-філологічному
і фізико-математичному відділеннях філософського факультету, студенти
новоствореного закладу засвоювали ґрунтовний курс педагогіки,
писали випускні роботи, проходили педагогічну практику. Як
зазначалось у проекті статуту університету Св. Володимира
1833 р., „студенты, предназначаемые к званию Учителей, сверх
слушания Университетских курсов, получают руководство в практических
упражнениях по части Отечественной Словесности, Древних языков,
Математики и Педагогики, сочиняют рассуждения, произносят пробные
лекции и, под надзором Профессоров, дают уроки в училищах” [14, §67-68].
Необхідні за статутом кадрові умови відкриття педагогічного інституту
склалися на кінець листопада 1834 р. З початку семестру тут
працювали лише три професори з чотирьох необхідних для створення
за статутними умовами самостійного закладу підготовки вчителів
. [23, 643]. Це професор російської словесності М. О. Максимович,
ректор і декан історико-філологічного відділення;
професор стародавньої філології М. Ю. Якубович; професор чистої
математики С. С. Вижевський, декан фізико-математичного
відділення. Не було лише професора філософії, який мав читати 
педагогіку, знакову для педагогічного інституту дисципліну.
На   цю   посаду   запросили   молодого   викладача   Київської   духовної  
академії О. М. Новицького [16], який 17 жовтня 1834 р. розпочав
читати в університеті лекції з філософії, залишаючись в академії
завідувачем кафедри. Серед професорів університету
Св. Володимира О.М.  Новицький тоді „був четвертим” [21, 497]. „
Обійнявши дві кафедри філософії, тобто в Київській духовній
академії і в університеті” [там само]. О.М. Новицький прагне повністю
присвятити себе університетові [17, 32]. З його приходом до
університету та  початком  педагогічних   читань   напередодні   свята  
Введення   у   Храм  Пресвятої Богородиці  (21 листопада 1834 р.)
відбулося фактичне відкриття Педагогічного інституту при
університеті Св. Володимира.
Слід зауважити, що після першої публікації результатів роботи вищезгаданої
робочої групи і особливо після відзначення 170-річчя НПУ імені М. П. Драгоманова
та нагородження багатьох співробітників високими відзнаками, навіть деякі
лауреати висловили палке бажання побачити оту заповітну довідку, у якій
би конкретно було сказано, що наш університет був започаткований саме у 1834 р.
Тому маємо висловити декілька слів щодо документального оформлення
нововідкритого „особливого виховного закладу” – Педагогічного інституту
в Київському університеті. Звіт за 1834/1835 академічний рік без зайвих
подробиць констатує його „заснування”. Він не наводить ані номерів
протоколів Ради навчального закладу, ані якихось державних указів,
ані одностайно прийнятих рішень таємничих „попечителів університету”.
І це є цілком зрозумілим. Заснування „особливої педагогічної установи”,
передбаченої загальним статутом імператорських університетів і
Тимчасовим проектом статуту університету Св. Володимира,
відбувалося автоматично, цілком у „робочому порядку”.
Оскільки за проектом статуту 1833 р. підготовка вчителів цілком
покладалась на університет, то загальне керівництво нею мав
здійснювати ректор, який виконував функцію її директора, планувальника
та контролера.  Директор „особливого виховного закладу” – почесна
позаштатна посада і додаткове навантаження ординарного професора.
Заяви про його додаткову платню тоді виглядали непристойністю,
нижчою професорського достоїнства.  
Посаду директора вчительського закладу довелося обійняти М. О. Максимовичу,
суміщаючи її з ректорством і деканством. Її  не могли запропонувати
колишнім кременчанам М. Ю. Якубовичу та С. С. Вижевському,
полякам за національністю. Не міг зайняти цю посаду і українець
О.М. Новицький, який хоч і був глибоким філософом та педагогом,
але його   „російська  словесність”  була  не  на  висоті,  бо  часто-густо
супроводжувалась польсько-українським суржиком [21, 496].
 Після звільнення у 1835 р. з посади ректора за власним бажанням,
М.О. Максимович продовжував виконувати функції директора
вчительського інституту казеннокоштних студентів до кінця 1841 р.,
бо наступні ректори – В.Ф. Цих (1836 - квітень 1837), К.О. Неволін
(1837 - 1843), а потім  В.Ф. Федоров (1843 – 1847),
Р.Е. Траутфеттер (1847 – 1859),  Н.Х. Бунге (1859 – 1862) за своїми
науковими спрямуваннями були далекими від проблем учительської
освіти. Тим більше, що після надання  чинності статутом 1842 р.,
в якому „особливий виховний заклад” отримує назву Педагогічного
інституту і бере на себе загальноуніверситетську функцію підготовки
вчителів, його директором вже не обов’язково мав бути ректор.
Наступними директорами стають, як правило, декани першого
відділення філософського факультету. Це – І. Я. Нейкірх
(1842 – 1845), О. М. Новицький (1845 – 1849).
М. Ф. Владамирський-Буданов особливо наголошує що „згідно
зі Статутами 1833 та 1842 рр. Інститути ( педагогічний та юридичний –
авт.) були не благодійними закладами при Університеті, а
насамперед самостійними навчально-виховними закладами,
зв'язок яких з Університетом полягав тільки у тому, що їх вихованці
повинні були користуватись загальнообов’язковими теоретичними
університетськими  лекціями. Їхні ж інститутські заняття не повинні
були збігатись з факультетським набором наук; наприклад, для
студентів педагогічного інституту, які отримували предметну підготовку
для роботи в гімназіях на 2-х відділеннях філософського факультету,
проводилися обов’язкові лише для них спільні заняття з педагогіки” [23,  643].
У рік відкриття Педагогічного інституту було видано перші свідоцтва
наставників і вчителів особам, які пройшли випробування
інститутською комісією з професорів російської словесності,
математики, філософії і педагогіки. Як свідчить „Звіт за 1835 рік”,
в якому  відображені результати роботи університету Св. Володимира
протягом першого академічного року, випробування на отримання
вчительських атестатів пройшли 9 осіб  [19, арк. 32 зв]. Тобто відразу
після свого відкриття 21 листопада ( 4 грудня за новим стилем) 1834 р.
Педагогічний інститут при університеті Св. Володимира дає дорогу
в життя атестованим світським вчителям для Києва і Київщини.
Так виникла вища світська педагогічна освіта Київщини, так
започаткувався її авторитетний флагман, який на всіх історичних
етапах своєї тривалої і складної еволюції від Педагогічного інституту
казеннокоштних студентів, через проміжні трансформації
(Педагогічні курси Києва, вчительські, географічні, фребелівські
заклади, КІНО імені М.П. Драгоманова, Київський педінститут) до
Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова
виконував провідну місію на Київщині та в Україні. І продовжує
сьогодні гідно виконувати її, глибоко поважаючи своїх попередників
і уважно ставлячись до спадкоємних зв’язків з ними. Бо спадкоємність
– це збережений безцінний досвід. Тільки він додає до років існування
закладу наукову, культурну і політичну грунтовність.
ЛІТЕРАТУРА
1.    Андрущенко В.П. СВ. Володимира, КІНО, Національний    педагогічний //
Дзеркало     тижня. – 2004. – 19 березня.
2.     Андрущенко В.П. Наш університет. – К., 2009.
3.    Андрущенко В.П., Волинка Г.І., Мозгова Н.Г. Витоки і 170-річний поступ
// Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова: Історія.
Сьогодення, Перспективи / Авт.: В.П. Андрущенко, Г.І. Волинка  та ін. – К., 2005.
4.    Волинка Г.І. Щодо витоків і грунту НПУ імені М.П. Драгоманова //
Освіта. – 2004. - №19.
5.    Волинка Г., Мозгова Н. У витоків вищої педагогічної освіти
Київщини // Пам’ять століть. – 2005. - №2.
6.    Дем’яненко Н.М., Важинський І.П. Ретроспектива педагогічної
освіти в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2002.
7.    Дем’яненко Н.М. Київський класичний і педагогічний університети –
ровесники? // Освіта. – 2004. - №7.
8.    Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова:
Історія. Сьогодення. Перспективи. – К., 2005.
9.    Волинка Г., Мозгова Н., Федів Ю. Університет як соціокультурний феномен//
Людина і політика. – 2002. - №2(20); Волинка Г.І., Мозгова Н.Г. Феномен
педагогічного університету та деякі принципи його осмислення // Наукові
записки: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – 2001. – Вип.7.
10.    Об учреждении Педагогического Института в С.-Петербурге
(16 апреля 1804). – СПМНО, 1802 – 1825. – Т.1. – С.205 - 208.
11.    Уставы Императорских Московского, Харьковского и Казанского
Университетов (5 ноября 1804). - СПМНО, 1802 – 1825. – Т.1. – С.264- 300.
12.    „Указ державному Сенату імператора Миколи від 25 грудня
1833 року про затвердження проекту Статуту і штату Університету
Св. Володимира”. – ДАМК. – Ф.16.- 465. – Сп.1”а”. - Арк.2.
13.    Торжественное открытие Университета Св. Владимира
в Киеве. – Журнал МНП. – 1835. - №8. – С.296 – 299.
14.    Проект Устава Университета Св. Владимира (25 дек. 1833).
– ДАМК. – Ф.16. – Оп.465. – Сп.1”а”.
15.    “Лист Д. М. Бегічева про дарування  будинку університетові”
(18 липня 1834). – Там само. – Оп. 469. – Спр.561.
16.    Дело о допущении бакалавра Киевской духовной академии
Новицкого к преподаванию философии в Университете с жалованием
адъюнкта. - Там само. – Оп. 276. – Спр.151, на 9 арк.
17.    Дело об определении экстраординарного профессора Киевской
духовной академии Новицкого экстраординарным профессором в
Университете.    - Там само. – Оп. 276. -  Спр.240 - Арк.1 - 10.
18.    “Про Інститут казеннокоштних студентів як „особливий виховний
заклад” при Університеті Св. Володимира, призначений для підготовки
вчителів і виконуючий установлену Статутом імператорських університетів
1804 року роль Педагогічного інституту”. - Там само. – Оп. 465. – Спр.28. –
Арк. 31 зв. – 32 зв.
19.    “Звіт за 1835 рік про роботу Університету Св. Володимира у 1834/35
навчальному році та про початок підготовки вчителів для Києва
і Київщини”. - Там само. – Оп. 465. – Спр.28.
20.    Устав Императорского Университета Св. Владимира. (утвержден
9 июня 1842 года). – ЦДІАК. – Ф.707. – Оп.4. – Спр.307. – Арк. 534 - 550.
21.    Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского
Университета Св. Владимира (1834 – 1884) /Под. Ред. В.С. Иконникова. – К., 1834.
22.    Шульгин В. История Университета Св. Владимира. – СПб., 1860.
23.    Владимирский-Буданов М.Ф. История  Императорского Киевского
университета. – К., 1884. – Т.1.
При описах архівних та офіційних джерел у списку
пропонуються наступні їх скорочені назви: Державний архів міста Києва – ДАМК;
-    Центральний державний історичний архів України (м. Київ) – ЦДІАК;

- Сборник постановлений по Министерству  народного просвещения – (1802 –
1917) – СПМНП.

          Офіційні назви документів подаються мовою оригіналу без лапок.
Зміст документів, які не мають офіційних назв, подається скорочено
українською мовою в лапках.