|
Шешуряк Н.М.
Інститут філософської освіти і науки
І курс, спеціальність “філософія”
наук. керівник:
доктор філос. наук, проф. Волинка Г.І.
ПОСТМОДЕРНІЗМ ЯК КУЛЬТУРА КРИЗОВОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Ми не відкриємо великого секрету, коли скажемо, що ми живемо в епоху грандіозних змін і переломів. І шекспірівська метафора про те, що весь світ – театр, давно уже перестала бути метафорою. Все наше суспільство перетворилося на символічну гру з порожнечею: економіка, культура, держава, сім’я, всі найголовніші соціальні інститути померли і стали символами, симулякрами. Очевидно, що це тягне за собою грандіозні трансформації у свідомості людини.
Видатний психоаналітик Жак Лакан у 50-х роках ХХ століття вводить надзвичайно важливе для психоаналізу поняття «Великого Іншого». Великий Інший позначає кардинальну іншість, котру неможливо ніяк ідентифікувати. І травма, котру людина отримує через знайомство з цим Іншим, стає поштовхом для, власне, формування свідомості та особистості. За Ж. Лаканом, найперший Великий Інший у нашому житті – це наша мати. З розвитком індивіда і його залученням до соціуму Великим Іншим стають суспільні норми і соціальні інститути – оруеллівський «Старший Брат».
Ось саме тут і полягає головна, іманентна ознака нашої цифрової епохи: Великий Інший помер, і взаємодія з ним перетворилася на тотальну симуляцію, яка проявила себе у культурі Постмодерну. Батьки прикидаються, що Дід Мороз існує, щоб зробити приємне дітям; діти у свою чергу прикидаються, що вірять у Діда Мороза, щоб не розчаровувати батьків. За цією простою схемою живе усе наше суспільство. Занепад великого Іншого як ефективної символічної фікції, - пише сучасний філософ Славой Жижек, – спонукає суб’єкта все наполегливіше притримуватися уявних симулякрів, чуттєвих спектаклів, які бомбардують нас сьогодні з усіх боків.
Як головна героїня «Країни припливів» розмовляла з трупом свого батька і плакала на його мертвому плечі, так і ми продовжуємо робити вигляд, що наші соціальні інститути живуть і працюють, розуміючи при цьому, що насправді це не так. Ми цинічно замовчуємо смерть Великого Іншого. Причини цілком очевидні: страх і намагання втримати звичний світ, котрий розчиняється на очах.
Той же Жижек наголошує також на так званій «культурі скарги»: у кожного з нас є банальна потреба перекладати на вищі інстанції необхідність діяти і відповідальність за ці дії. (На фоні смерті Великого Іншого, помітимо в дужках, розквітають конспіративні теорії – оскільки всі інші гранднаративи, як то протистояння Сходу і Заходу, або відкриття нових просторів, більше неможливі).
Крім С. Жижека, занепад соціальних інститутів описували та аналізували інші видатні мислителі другої половини ХХ століття. Так, наприклад, Гі Дебор у «Суспільстві Спектакля» (1967) пише, що всі суспільні відносини проходять через опосередковані образи, а його послідовник Жан Бодріяр, котрий, власне, і ввів у соціологію поняття симулякру, чудово пояснив схему символічного обміну: купуємо порожнечу, продаємо порожнечу, платимо порожнечею. Якщо вірити Ж. Бодріяру, рано чи пізно ця перевантажена система лусне, і капіталізм знищить сам себе. С. Жижек робить прогноз трохи в іншому контексті: реальне повністю перейде у сферу віртуального, вірніше, не залишиться різниці між реальністю і віртуальністю. (Резонне питання про те, що ж робити з нашою цілком реальною плоттю при переході у віртуальність, можна вважати чисто технічним).
Соціальний колапс, у котрому опинилася сучасна цивілізація веде нас до абсолютно іншої системи. Повне захоплення довколишнього світу символами відкриває величезний простір для діяльності: все-таки, віртуальна реальність є продуктом нашої свідомості, тому навчитись її контролювати і видозмінювати, можливо, буде не так уже й складно. Однак, питання щодо ефективної трансформації сучасної кризової цивілізації залишається відкритим.
Література:
1. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / С.Н. Зенкин (пер.и вступ.ст.). – М.: Добросвет, 2000. – 387 с.
2. Брикмон Ж., Сокал А. Интеллектуальные уловки. Критика современной философии постмодерна / Перев. с англ. Анны Костиковой и Дмитрия Кралечкина. Предисловие С.П. Капицы – М.: «Дом интеллектуальной книги», 2002. – 248 с.
3. Жижек С. Возвышенный объект идеологии / Владислав Софронов (пер.с англ.). – М.: Художественный журнал, 1999. – 236 с.
На засіданні секції |
