++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Шушкевич Є.М.
Інститут філософської освіти і науки
V курс, спеціальність “філософія”
наук. керівник:
доктор філос. наук, проф. Мозгова Н.Г.
МОВНІ ІГРИ ЯК МЕТОД
Поняття мовних ігор вводиться в філософію, австрійсько-британським філософом Людвігом Вітгенштайном, в праці “Філософські дослідження”.
Специфіка «мовних ігор» полягає в тому, що вони містить у собі одночасно і поняття (як цілісні і закінчені системи комунікації організовані за своїми внутрішніми правилами.) і метод (як сукупність прийомів прояснення мови в дії, висвітлення її функцій).
В текстах Л. Вітгенштайна зустрічаються три основні, взаємодоповнюючі, визначення мовних ігор. Перше – це вихідні лінгвістичні форми, з яких починається навчання мові шляхом включення того хто навчається в певні види діяльності: “Я називатиму … “мовною грою” сукупність мови і діяльності” [1, 95], зазначає Л. Вітгенштайн. Друге, - мовні ігри розглядаються як спрощені, ідеалізовані моделі вживання слів, послідовне ускладнення яких демонструє динаміку мови. Третє визначення, виражає соціокультурний аспект ігор відображений в понятті форм життя, Л. Вітгенштайн пише: “уявити собі якусь мову означає уявити собі якийсь спосіб життя” [1, 98].
Мовні ігри це також і своєрідний аналітичний метод, (сукупність прийомів) прояснення мови, висвітлення її функцій, роботи. Мовна гра, як метод, полягає в з’ясуванні випадків застосування того чи іншого висловлювання, яке входить в систему з декількох висловлювань і практичних ситуацій, які разом утворюють певну метамовну гру. Цей метод мислиться як пошук виходів з різного роду концептуальних тупиків, якими рясніє філософська традиція.
Л. Вітгенштайн помічає, що філософські проблеми виникають безпосередно з мови: «Філософська проблема має форму: «Я не можу добре зрозуміти»» [1, 139]. Адже наші поняття визначають наш досвід, який ми розуміємо лише через слова.
Філософ вирішив, що кращий спосіб визначити значення слова полягає в тому, щоб спостерігати за тим як воно використовується, а не вигадувати теоретичне визначення. Таким чином Л. Вітгенштайн не накладає на мову якийсь синтетичний метод, а закликає використовувати її власний експлікативний потенціал. На думку Л. Вітгенштайна ми обмежуємо слова, якщо намагаємося виокремити їх з їхнього контексту. Слова мають різне використання в різних контекстах. Вийняте з одного контексту і поміщене в інший, висловлювання може не означати ту саму річ.
Філософія, на думку Л. Вітгенштайна виникла тоді коли мовні ігри були “демонтовані чи використовувались не правильно”. На його думку, головне джерело нашої нездатності щось зрозуміти – це те що ми не керуємось чітким уявленням використання наших слів. Філософія була б залишена якби мова використовувалась правильно.
Робота філософа полягає в тому щоб виявляти випадки коли мова використовується не правильно і виправляти ці помилки. “Яка ваша мета у філософії? - показувати мусі вихід зі скляної пастки на мухи” [1, 191] – пише Л. Вітгенштайн, маючи на увазі, показувати людині вихід з пасток, які влаштовує мова, з “мовних пасток”.
Процедура аналізу мовного виразу змінює його смисл. «Застосування залишається мірилом зрозуміння» [1, 148].
Мовні ігри як метод мають багато сфер застосування. В філософії постмодерну мовні ігри, за Ж.-Ф. Ліотаром, фіксують плюральність наративних практик, на противагу характерному для епохи “Метанаративів” жорсткому “дискурсу легітимацій”, який виключає саму можливість гри (як свободи). Також, в філософії постмодерну ідея мовних ігор лежить в основі концепції читача як джерела смислу, так як в процесі прочитання, читач, текст і автор утворюють собою єдине і безкінечне поле для гри письма (Л. Перрон-Муазес). А за Г. Гадамером “форми протікання всякої розмови можна… описати поняттям гри”.
Культура постмодерну характеризується, за Ж.-Ф. Ліотаром тоталізацією феномену мовних ігор, так як ні одне висловлювання не може бути не ігровим; говорити значить боротися, в смислі грати. Будь-яке висловлювання можна розуміти як хід зроблений у грі . Фактично «соціальні зв’язки складаються з мовних ходів» - це і є полем для застосування мовної гри як методу.
Мовних ігор, як і видів вживання знаків, слів, речень, є безліч, “… ця розмаїтість не є чимось сталим, даним раз і назавжди; виникають нові типи мови, нові мовні ігри, а інші стають застарілі, і їх забувають” [1, 101].
Мовні ігри також розуміються і як метод навчання мовленнєвих практик, шляхом включення того хто навчається в певні види діяльності. Це дає широкі можливості для застосування цього методу, наприклад при вивченні мов.
Цей перелік сфер застосуваня методу мовних ігор, ще можна довго продовжувати, мовні ігри посіли у сучасній філософії помітне місце і найочевидніші впливи їх помітні у педагогіці, психології, некласичній логіці, лінгвістиці, конфліктології тощо.
З огляду на вище сказане, методологічний потенціал концепції мовних ігор набуває парадигмального значення.
Література:
1. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження / Людвіг Вітгенштайн – К.: Основи, 1995. – 311 с.
2. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Жан-Франсуа Лиотар; [пер. з фр. Н.А. Шмако]. – М.: Ин-т эксперимент. социологии, СПб.: Алетейя, 1998. – 160 с.
3. Языковые Игры // Мир словарей [електронний ресурс]. – Режим доступу до журн.: http://mirslovarei.com/content_fil/JAZYKOVYE-IGRY-14296.html
|
