УДК 168.522
                     Ю.Д.Онипко, аспирант  НПУ им.М.Драгоманова.  Научный руководитель Г.И.Волынка.  






                          Суб’єктивність  як
                     невід’ємна складова
                      класичної новоєвропейської науки.

Субъективность, как неотъемлемая составляющая классической новоевропейской науки.
Subjectivity, as integral compound of the classical new European science.

Анотація. Дана стаття присвячена дослідженню проблеми суб’єктивності класичної новоєвропейської науки. Автором доводиться наявність суб’єктивних компонентів в структурі традиційної наукової системи епохи Нового часу. Показано, що прагнення до повного видалення елементів суб’єктивності з  новоєвропейської науки  є недосяжним.

Аннотация: Данная статья посвящена исследованию проблемы субъективности классической новоевропейской науки. Автором доказывается наличие субъективных компонентов в структуре традиционной научной системы эпохи Нового времени. Показано, что стремление к полному удаление элементов субъективности из новоевропейской науки является недостижимым.  
      
Summary. Given article is devoted to the research of the problem of subjectivity of the classical new European science. The author proves presence of subjective components in the structure of traditional scientific system of an epoch of New time. It is shown that the aspiration to the full removal of elements of subjectivity from the new European science is inaccessible.

Ключові слова: суб’єктивність, наука, пізнання, cogito, монада.

Ключевые слова: субъективность, наука, познание, cogito, монада.

Key words: subjectivity, science, knowledge, cogito, the monad.

Актуальність даної статті зумовлена дослідженням суб’єктивного фактору в структурі класичної новоєвропейської наукової системи та визначенням його ролі в процесі розвитку науки  XVII століття.
Метою статті є унаочнення суб’єктивної складової в західноєвропейській науці епохи Нового часу та представлення її, як невід’ємної частини цієї системи.
 В сучасній філософії та історії науки широко поширена думка про те, що наука в повному розумінні цього слова сформувалася лише в XVІ-XVІІ столітті. Що ж стосується античності, то тут мова може йти не більш аніж про аспекти, елементи науковості. Тільки в XVІІ столітті філософія природи та логіка природознавства, теоретична математика й емпіричне спостереження вступили в таку взаємодію, у результаті якої виникла класична європейська наука.
Для науки Нового часу стали характерними наступні визначальні риси: по-перше, новоєвропейська наука починає вибудовуватися на досвіді й експерименті; по-друге, вона стає невіддільною від математики, оскільки виражає закономірні зв'язки в природі за допомогою чисел; по-третє, нова наука починає орієнтуватися на практичну користь. Саме в Новий час наука стає продуктивною силою суспільства, оскільки за допомогою інженерної діяльності її відкриття цілеспрямовано впроваджуються у виробництво. Лише в епоху Нового часу були вироблені класичні канони науковості, які почали відрізняти науку від інших форм пізнання. До них можна віднести: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів та інші.
Серед цих канонів найголовнішим прийнято вважати саме канон об’єктивності, який полягає у прагненні до оцінки речей, осіб та подій на підставі їх точного вивчення через експеримент та спостереження, незалежно від власних пристрастей та упереджених суджень вченого. Але під час наукового дослідження вчений так чи інакше стикається з певними суб’єктивними факторами в своїй дослідницькій роботі. Ці суб’єктивні фактори найчастіше проявляються у двох вимірах, по-перше соціальному, бо наука завжди має бути людиномірною, адже вона задовольняє саме людський інтерес; по-друге внутрішньонауковому, бо дослідник не може досліджувати цілий ряд явищ і процесів, не втручаючись в них і не здійснюючи незворотних змін в досліджуваному середовищі. Таким чином, можна вважати, що канон об'єктивності як повної елімінації суб'єкта є нездійсненним, бо в науковому знанні завжди лишатиметься деякий відсоток елементів суб'єктивності.
Поглянемо на проблему суб’єктивності в ключі становлення класичної наукової системи світу XVII століття, а саме на прикладі одних із фундаторів науки Нового часу - Рене Декарта та Готфріда Лейбніца.