|
УДК 167/168:17.023
Ю.Д. Оніпко
аспірант НПУ імені М.П. Драгоманова
onipko86@mail.ru
МОРАЛЬНІСНІ ПРИНЦИПИ ТА ЇХ РОЛЬ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ НАУКИ ЕПОХИ НОВОГО ЧАСУ.
Дана стаття присвячена дослідженню моральнісних принципів та їх впливу на процес становлення класичної науки XVII століття. В статті акцентується увага на тому, що моральнісний фактор є одним зі складових в структурі наукового знання новочасової епохи та посідає важливе місце в процесі формування наукової системи даного періоду.
Ключові слова: наука, моральнісні принципи, правила моралі, принцип достатньої підстави.
Yrii Onipko
Post-graduate student
of National Pedagogical Dragomanov University
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
MORAL PRINCIPLES AND THEIR ROLE IN THE PROCESS OF FORMATION OF THE WEST EUROPEAN SCIENCE OF AN EPOCH OF NEW TIME.
Given article is devoted to the research of moral principles and their influences on the process of formation of a classical science of the XVII-th century. In article is focused the attention that the moral factor is one of components in the structure of scientific knowledge of a new time epoch and takes an important place in the process of formation of scientific system of the given period.
Keywords: science, moral principles, moral rules, principle of the sufficient basis.
Вступ. Актуальність даної статті зумовлюється дослідженням моральнісних принципів в структурі наукового знання епохи Нового часу та спробою визначити їхній безпосередній вплив на становлення класичної західноєвропейської наукової системи XVII століття.
Метою статті є виявлення моральнісних принципів в науці Нового часу та визначення їхньої ролі в процесі становлення західноєвропейського наукового знання XVII століття.
Наука – унікальне явище в історії світової культури. Вона народжується з переходом від середньовіччя до Нового часу, а саме в XVII столітті в епоху видатних західноєвропейських мислителів та науковців Г. Галілея, Р. Декарта, Г. Лейбніца і І. Н’ютона. Необхідною умовою виникнення класичної науки слугувала докорінна перебудова способу мислення, яка виразилася у двох визначальних рисах: 1) руйнуванні виникнувшого ще в античності уявлення про космос як ієрархічно впорядкований світ, в якому кожна річ має своє природнє місце; 2) геометризація простору, тобто заміщення конкретного простору догалілеєвської фізики абстрактним нескінченним гомогенним простором, в якому не має привілейованих точок, в якому рух є не зміною стану, а самим станом.
Основна частина. В багатьох наукових дослідженнях з історії західноєвропейської науки викладається думка про те, що епоха Нового часу є тією відправною точкою з якою починається розмежування власне науки та моральнісних принципів. Стверджується, що для того щоб наука задовольняла принцип об’єктивності, який прийнято вважати найголовнішим каноном науковості, потрібно виключити з науки будь-які моральнісні судження та зробити її ціннісно нейтральною. Головний аргумент, який наводиться на користь даного твердження полягає в тому, що моральнісні принципи вводяться в науку самим дослідником, виражаючи його суб’єктивні уподобання та настанови і через це відбувається спотворення наукової картини світу. Тому вчений має чітко усвідомлювати моральнісні принципи та норми, які він привносить в процес наукового пізнання, та очищати від них його кінцевий результат.
Проте, така позиція не є цілком коректною. Людські дії, в яких найчастіше проявляється заняття наукою, ніколи не бувають морально нейтральними і можуть оцінюватися іноді як правильні, а іноді як неправильні, але не взагалі, а лише в певних конкретних випадках. Звідси випливає наступне твердження: наукову діяльність можна законно оцінювати з погляду моралі, але тоді потрібно визнати, що вона сама по собі є морально доброю, оскільки наукова діяльність має полягати в пошуку істини, а таке заняття саме по собі є морально законним й навіть похвальним. Досліджуючи дану проблематику, радянський історик науки В. Візгін в своїй статті «Істина та цінність» зазначає наступне: «В науці, таким чином, ми можемо «прочитати» не тільки об’єктивні смисли, тобто уявлення про речі, які існують незалежно від людського пізнання, але й суб’єктивні, які свідчать про саму людину, її культуру та суспільний устрій в її історії. Згідно соціокультурного підходу до природи знання, воно складається з крихких «земних» матеріалів – з ресурсів суспільства та його культури, які перетворюються так, щоб виражати речі, як вони існують самі по собі, незалежно від людської свідомості» [1, с.37].
Так само не можна оцінювати науку як ціннісно нейтральну. Будь-яка людська діяльність нерозривно пов’язана з постановкою цілі, систематизацією та верифікацією досліджуваних об’єктів та явищ, підведенням їх під зразки та стандарти, відокремленням важливого та фундаментального від менш суттєвого та другорядного. Всі ці поняття – ціль, система, стандарт і т. д. – є оціночними та містять у собі важливий оцінюючий зміст. Цінності – невіддільний елемент будь-якої діяльності, а, отже, і всього людського життя, в яких би формах воно не протікало. Наукове пізнання, як специфічна форма діяльності, також наскрізно пронизано цінностями та не мислиться без них. По відношенню до нього поняття цінності є настільки ж важливим, як і поняття істини.
|
