В кінці ХІІ - на початку ХШ ст. соціально-економічний рух мусульманських країн, Візантійської імперії та Київської Русі помітно призупиняється. Країни ж Західної Європи, навпаки, стали швидше просуватись вперед, обганяючи своїх східних сусідів. В Італії,Франції, Англії та інших західноєвропейських країнах швидкими темпами ростуть міста, в яких концентрується ремісницьке виробництво,  торгівля, освіта. Як зазначив відомий дослідник культури середньовіччя Ервін Панофський, у цей час починається професіоналізація діяльності; “... в містах з’явились професійні живописці, скульптори, ювеліри, професійні вчені, які, здебільшого духовні особи, все ж присвячували головну частину свого життя написанню вчених праць і викладанню (слова: “схоластик”, “схоластика” від слова ”scolasticus” - учений, ритор, учень), і, нарешті, з’явились в містах професійні архітектори...” (3, 61-62). В Болоньї, Парижі, Оксфорді, Кьольні, Неаполі, Падуї з’являються університети, які замінюють собою не лише монастирські і церковні теологічні школи, але й Studium Generale, стаючи наднаціональними центрами всебічної освіти. Саме в університах схоластика досягла свого розквіту.
             Виникнувши в часи європейського середньовіччя, університет відразу ж став об’єктом активного політичного ангажування з боку державних та церковних владних структур. І це цілком зрозуміло, оскільки даний епіцентр, культури в свою чергу виявився носієм неабиякого владного потенціалу – рафінованого людського інтелекту, здатного здійснювати ефективний вплив на суспільство практично в усіх галузях – політичній, економічній, релігійній і, головне, в освітній. Життєдайним грунтом Університету стала антична освітня класика.

Як відомо, слова “класика”, “класичний”, “класицизм” походять від латинського classicus – зразковий, першозразковий, найбільш довершений, першопочатковий, так чи інакше пов’язаний з античними взірцями. Стосовно університету прикметник “класичний” відображає орієнтацію на класичну освіту античності з її найбільш впливовими освітніми закладами – Академією Платона, Лікеєм Арістотеля, гімназією. Їх класичні риси – демократизм, повнота і софійність освіти, філософоцентризм, орієнтація на найдосконаліші зразки людських чеснот і витворів, гуманізм, пошана до старожитностей, зокрема, - древніх мов – були життєдайним грунтом існування класичних навчальних закладів в Україні ХVІ – початку ХХ століть [Див.: 1; 2].